— І мені ще, можна? — кинулася третя шанувальниця, з великими карими очима, повними надії, в яких, Максе, можна втопитися просто сьогодні увечері, навіть зараз.
— Ні-ні, після виступу вже, — кинув він якомога лагідніше, щоб рибка не зірвалася з гачка і таки точно підійшла потім, але, Максе, дивися, як міцно вона сидить на гачкові, чого тобі боятися? Поглянь, весь зал підтримує тебе.
Тарнавський вийшов поперед «Придурків», дістаючи подарований Алісою записник. Пані Оля, зі здивованою і щасливою усмішкою передала йому мікрофон («Я не знаю, що то за магія, то все, певно, ви начаклували», — радісно говорить вона тобі на вухо, і її тепла, материнська любов бринить у цих словах), і Макс, нажаханий, окрилений, ще раз пробігся поглядом блискучими, повними інтересу очами, які чекають на щось велике.
Чорт, Максе. І що ти їм зараз скажеш?
Тарнавський поглянув на зацікавлених, ситих, рум’янощоких військових, котрі, сумирно склавши руки на животах, чекали від нього, письменника, свята для душі. Тарнавського опалював вогонь сорому.
— Чесно кажучи, — почав Макс несміливо, наблизивши вуста до мікрофона. — Я навіть не знаю, що можу запропонувати вам.
Чорт. Що ти таке верзеш? Припини ламати все!
— Але ні, брешу. Сьогодні, їдучи в таксі по вашому красивому місту, я раптом отримав несподіване осяяння.
Мимоволі його погляд виокремив з натовпу обличчя Наталі. Вона підбадьорливо, вдячно усміхалася йому, а, почувши ці слова, зацікавлено підняла брови.
— Я зрозумів, як важливо ризикувати заради того, щоб захистити свою гідність... Гідність інших. Іноді це може бути такий крок, як захист батьківщини зі зброєю в руках. І ті, хто тут з нами, знають, про що я говорю.
«Господи, я сам не вірю у свої слова. Чи вірю?» Вояки сиділи, слухали. Тільки не бреши. Вони це відчувають, відчувають екстрасенсорно кожну твою нотку фальшу, як зариті міни, як невидимі розтяжки.
— А іноді досить просто відстояти свою гідність... і чужу гідність... у повсякденному житті.
Наталя дивилася на нього, уважно слухаючи. Чи була вона вдячною Максові за ці слова?
— Але важливо також розуміти, де закінчується моя гідність і починається гідність іншої людини, — нарешті сказав Тарнавський те, що сиділо йому в серці. — Я їхав сьогодні з водієм, який, як мені здалося, принижував мою гідність. Гідність багатьох інших людей, яких я знав. І я образив його. Я принизив його у відповідь, бо мені здалося, що так буде правильно. Показати йому його місце. Не знаю, правильно я зробив, чи ні. І після цього мені стало так гидко, наче я з’їв жабу...
По залу пробігли здивовані смішки. Вони все ще слухають тебе. Може, не все розуміють, але слухають.
— Тож я думаю, найскладніше — це зрозуміти, де закінчуюся я і починається інший. Де кінець моєї гідності і початок гідності іншого. Мені не треба було принижувати того водія... Можливо, він уже й так був достатньо приниженим і тому сприймав інших так само, як і себе...
Макс дивився на Наталю. Аліса, байдужа до трепетності моменту, безжально знімала виступ Тарнавського на камеру. Наталя, здається, розуміла, про що він говорив, слава Тобі, Господи. Очі її заблистіли.
— Але й хєр з ним, — сказав, раптом передумавши розвивати далі думку, Тарнавський. — Хєр з нею, з тією історією. Давайте перейдемо до літератури. Цей текст — про батьківщину. Про те, як її розумію я. Про вічний дім, if you know what I mean.
Остання репліка була розрахована явно не на широкий загал. Але що поробиш, Максе, така, видно, твоя доля. Писати такі тексти.
Це був успіх. Успіх, обличчя якого Тарнавський уже встиг забути. Макс зосереджено, самозабутньо читав речення за реченням, а Назік тихо підігрував на синтезаторі — дуже в тему, дуже душевно (Макс поміняв ім’я, щоб Назік не зрозумів, що новела — про нього, але, здається, все й так було гранично ясно). Рибка тихо, неспішно підігравав на басу, а Хесус час від часу давав то атмосферне дзеленчання великої тарілки й хай-хетів, то далекі, мов розливи грому, перегукування том-томів. Навіть Довгий, похиливши голову, тихо перебирав струни гітари, не наважуючись їх торкнутися, ніби підбирав можливу мелодію. Це нагадувало якусь заворожуючу звукову виставу чи навіть кіно.