«Але ж не може бути все так тупо і послідовно, так вузько і зашорено», — ця думка не давала Тарнавському спокою цілий вечір. Тож поки «Придурки», розливаючи по склянках замовлену в ресторані пляшку золотистого віскі, напивалися самі й потихеньку споювали «худіжників» (як називав їх сам Мітя), Тарнавський, наситившись солянкою та дерунами, мовчки прислухався то до власного бентежного серця, то до історій Міті і Андре, даючи змогу художникам стати головними персонами вечора. В центрі уваги був, звісно, Мітя. Мітя виявився блискучим оратором — химерною сумішшю такого собі донбаського солдата Швейка, Сократа і Чжуан-Цзи. Мова його була мовою божевільного, а вже наступної миті здавалася словами просвітленого мудреця. Складалося враження що Мітя не панував ні над своїм язиком, ні над думками, ні над пам’яттю, і вони постійно роз’їжджалися в різні сторони, мов лапи в жирафи на льоді, все ж час від часу непередбачуваним чином зустрічаючись, і коли вони зустрічалися, у Міті народжувався черговий перл. Мітя вже був призвичаєний до цього, і цілий вечір віртуозно був самим собою, постійно викликаючи за їхнім столом вибухи щасливого гомеричного реготу.
— Головне, що зі мною сталося на війні — я закохався, — розповідав Мітя Хесусу. — І вона в мене. Не війна, а волонтерка. Її звуть Вася. Вася — в сенсі, Василина. Я навіть думав набити собі сердечко з написом «Вася» на грудях, але побратими мене б не зрозуміли. А потім мене вкусив скажений собака.
— Який собака? — не зрозумів Хесус, який весь час уважно слухав Мітю, впізнаючи в ньому щось незбагненно рідне й близьке.
— Скажений собака. Біля вокзалу в Бахмуті. Я всім досі кажу, що він був середнього зросту, щоб його не вичислили. Він же не винуватий, а так вийде, що я його здав. Іду я такий від Васі, і тут мене він вкусив. Я прийшов і намалював картину. А получився шедевр. Я кажу побратимам: піду заряджу телефон, а заодно поблюю, тому що я, відколи закохався, почав блювати. А вони мені такі: «Ми тебе не відпустимо. Ти раніше не блював, телефонів не заряджав і таких гарних картин не малював. Тебе вкусив скажений собака і тепер ти теж став скаженим. Якщо не боїшся за себе, побійся за нас, поки ти нас не покусав усіх». І вирішили мене здати в лікарню як скаженого. На благо колективу, дай Боже їм всім здоров’ячка. От. Так шо я, насправді, скажений худіжник.
Аліса весело і п’яно сміялася всім цим веселим Мітіним небилицям і недовірливо хитала головою.
— Вони не зрозуміли, шо я сказився, тому що закохався у неї, — задоволено розказував Мітя далі. — У волонтерку. У Васю. Її, до речі, теж колись скажена нутрія вкусила. Вона мені порадила себе полити водою, перевірити, чи дійсно я сказився...
Врешті, Тарнавський, виходячи з корчми покурити на ґанку разом з хлопцями під нічним небом, звідки досі сипалися дрібні, мов зірочки, сніжинки, спитав у Міті, ніби поміж іншим:
— Друже, а як так сталося, що ти пішов на війну?
— Ой, чувак, — Мітя махнув рукою, ніби вони з Тарнавським були знайомі вже років сто. — Я жив до цього десять років у Камбоджі з жінкою і дитиною. В нас було ранчо, на якому росли манго і кокоси, була своя корова. А ще в мене там був черв’ячник, зроблений власними руками. Я на ньому розводив каліфорнійського черв’яка і хотів відкрити міжнародний бізнес, продавати їх у Гонконгу. А в Гонконгу якраз заворушення на вулицях почалися. І от повертаюся я із Гонконгу з порожніми руками, автобусом до себе в Камбоджу. Дорога не близька. А біля мене якась британка сидить, і питає: «Ти чого тут?» Я кажу: черв’яків продавати їздив. А вона така: «У вас там, у Києві, люди за свободу помирають, а ти тут з черв’яками возишся». І в мене реально почалася депресія. Я переїхав з Камбоджі до мами в Донецьк, забрав її в Київ. А далі зрозумів, що мені треба зробити щось дуже важливе в житті. Побачив танки, а над ними — синьо-жовті прапори. Захотілося якось поближче до цього бути, до танків і до прапорів. І я пішов у воєнкомат. Довелося пожертвувати черв’яками в Камбоджі, зате пройшла депресія. Ось.
Мітя, намотуючи на палець свою тонку китайську бороду, дивився на Тарнавського простодушно, прекрасно розуміючи, який ефект справляють його слова.