Поки решта «Придурків», повністю зайнявши відділення у плацкарті й пороззувавшись від важких черевиків, та весело повикладавши одне на одного ноги, пили чай з купленими в Кам’янці ванільними сухарями та бубликами, Довгий, відвернувшись від усіх, меланхолійно витріщався у вікно, де під затягнутим білими хмарами небом мерехтіли безвідрадні заміські пейзажі — занесені снігом лісочки, болота, порізані білим і чорним (сніг та рілля) поля і густі, чавунно-сірі ріки українського Подністров’я.
— Як ти не шариш? Ми ж реально відіб’ємо всі бабки, — Аліса намагалася розштурхати Довгого, викликати у ньому бодай якийсь ентузіазм, але той пішов у внутрішній екзиль — дух його літав десь над Широм і Ґондором, над Імлистими горами і морем Рун, там, де на сході здіймалася, рубіново сяючи, зоря Борґіль. І лиш ельфи, гноми та гоббіти залишалися в цій мандрівці його єдиними справжніми друзями.
— Та ну вас, — тільки відмахувався Довгий, коли Аліса напосідала на нього знову. В його великих блакитних очах, повних болю і смутку, відображалися важкі, купчасті хмари і голі, чорні ліси — може, їх дороги на Хмельницький, а може, шляху на Мордор.
Прибувши до Хмельницького, «Придурки» одразу ж закинули речі в місцевий недорогий готель (Тарнавський уже міг цілком собі дозволити взяти окремий номер), розташований неподалік від вокзалу, і після швидкого обіду в студентській забігайлівці поруч, за наполяганням Тарнавського, поїхали на місце виступу, провести саундчек. Сьогоднішньою їхньою локацією був рок-клуб «Нірвана-Паб» — непогане напівпідвальне кублище зі сценою, цілком придатне для того, аби зібрати сто чи двісті людей і як слід «погойдати» їх запальною музикою і добротною прозою. В клубі о цій порі було безлюдно і порожньо, тож адміністраторка дозволила гуртові провести двогодинну репетицію. Тарнавський сам прискіпливо слідкував тепер, аби добре звучали всі інструменти і радив Алісі, у якій послідовності хлопцям краще виконувати свої композиції.
— Ніякого бухла, ясно? — строго попередив Макс Рибку посеред репетиції, коли хлопці, виставивши звук на інструментах, прогнали кілька хітів і мова зайшла про те, щоб «прогріти труби». — Давайте спробуємо сьогодні разом посейшенити. Довгий, а що ти скажеш, якщо ми з тобою одну якусь пісню разом заспіваємо?
Тарнавський, розуміючи, що починає трішки піднатискати на «Придурків», тим не менше, вирішив, що для туру буде краще, якщо він візьме справу в свої руки. Адже роль наставника у тому, щоб не боятися капризів учнів і допомагати їм постійно рости над собою.
Пропозиція вирости ще на кілька творчих сантиметрів, виконавши щось на пару з Тарнавським, явно не викликала в Довгого захвату, і той взагалі залишив слова Макса без відповіді.
— Давай тобі Назік просто підіграє, — озвався Хесус, вочевидь, краще розуміючи стан товариша. З Назіком порозуміння виявилося значно глибшим. Той з півслова ловив, що від нього хоче Тарнавський і удвох вони дуже швидко підібрали мотиви та тональність мелодій для Максових текстів. Дві його готові новели під супровід Назіка поступово перетворювалися у щось на зразок невеликих театральних п’єс. Результатами репетиції Макс був задоволений, і практично до самого концерту всі «Придурки» провисіли в «Нірвані», курячи, постячи в соцмережах свої вчорашні фотки, обговорюючи організаційні питання щодо наступних міст і п’ючи під пильним наглядом Тарнавського безалкогольне пиво.
Видимий спокій перебування в Хмельницькому буквально перед самим початком концерту порушив раптовий дзвінок Яніни. Це було так несподівано, що Макс навіть на хвилину розгубився: а чи відповідати йому взагалі? Людей у «Нірвані» вже зібралося немало, в клубі стало людно і шумно. Не фонтан: зо двадцять-тридцять, більшість — шанувальники Тарнавського, що вже сиділи з наготовленими для автографа книжками, але якусь копійчину заробити можна було й сьогодні. У тісному залі «Нірвани» від присутності публіки швидко робилося задушливо, тож над сценою гучно працювали труби з вентиляцією. Першопочатково концерт у «Нірвана-Пабі» планувався як «виступ під пиво» — гнилий варіант, за якого музиканти грають, а публіка їсть та спілкується між собою, єдине, що міг запропонувати рок-клуб у понеділок, перший день тижня, в місті з населенням в двісті шістдесят тисяч людей. Те, що «Придурки» мали провести сьогодні цілий вечір на сцені самі, без жодних інших гуртів, було практично гарантією порожнього залу і провального продажу квитків, тож ту аудиторію, яка вже зібралася перед концертом, треба сприймати не інакше як чудо — чудо імені Макса Тарнавського та його ангельської служби підтримки. Аліса знімала на камеру, як хлопці проводять озвучку і прилаштовуються до сцени. Тарнавський, скориставшись моментом, вийшов на вулицю ковтнути свіжого повітря. Телефон з викликом Яніни досі настирливо вібрував у кишені пальта.