Гелена і гадки не мала про крихку природу їхнього щастя; усі переживання впали винятково на його голову. Це створило певну відчуженість між ним і його дружиною, про що вона ще не здогадалася. У її розумінні ця дитина і є Амелією, а він нарешті зрозумів, що це саме так, і її віра була непохитною, як оточена ровом фортеця. Тільки Вон знав, яке все насправді примарне.
Якщо власні сни демонстрували, як легко прип'яти голову цієї дівчинки до тулуба Амелії, йому виявилося нелегко опиратися спокусі розділити з Геленою її впевненість. Іноді потреба у цьому була такою очевидною і природною, що Вонові навіть ставало ніяково за свою поінформовану впертість. Він уже звик називати дівчинку Амелією в присутності дружини. Робив це майже не запинаючись. Але все впиралося лише в одне. У знання. Під усіма цими нашаруваннями перебувала дівчинка, чиє обличчя він навіть не міг пригадати, але яку ніяк не міг забути.
Крім того, було ще дещо. Коли він уночі спав чи крутився у ліжку, безкінечно шукаючи у примарних місцинах дочку, а натомість знаходив підкидька, іноді в його уяві виринало й інше обличчя, від чого болісно стискалося серце. Робін Армстронг. Дуже спокусливо було піддатися щасливому настрою і дозволити цій дівчинці замінити Амелію у його серці, як вона вже замінила її у його домі, але це означало б позбавити дитини іншого чоловіка. Понад усе Вон хотів зробити Гелену щасливою, але раптом ціна цього щастя — це страждання іншої людини, страждання, які вони самі нещодавно пережили? Робін Армстронг займав думки Вона не менше, ніж ця дитина, не менше, ніж Амелія, і від цих думок він щоночі кам'янів у своєму ліжку.
Коли вони дісталися до краю ярмарку, то одразу побачили натовп. Вон помітив, як люди задивлялися на них, повертали голови, тицяли пальцями та перешіптувалися. Дружини фермерів простягали дівчинці квіти та гладили її по голівці, а інші діти підбігали і цілували її у щічку.
— Щось мені підказує, що ми дарма це влаштували, — стиха промовив Вон, коли огрядний гравійник присів біля неї навпочіпки і зіграв мотивчик на скрипці, а потім стримано погладив пальцем її по щоці.
Гелена роздратовано пирхнула, чого раніше за нею не водилося.
— Дурня якась. Вони вважають, що вона здатна творити дива — дати їм захист від чогось чи щось таке. Це просто дурнуваті забобони, і з часом про них забудуть. До речі, човнові перегони починаються о другій годині. Якщо не хочеш дивитися, то й не треба. Ми й самі подивимося, — одказала йому Гелена.
— Ходімо, — покликала вона дівчинку.
Він відчув, як маленька ручка вислизнула з його долоні. Коли Гелена повернулася, він пішов за нею не одразу, і саме у цю мить сумніву один із фермерів зупинився, щоб побалакати з ним. Коли Вонові вдалося його здихатися, дружина та дочка вже зникли з поля зору.
Чоловік звернув із широкого центрального проходу, де натовп рухався надто повільно, і почав пошуки між ятками та критими прилавками. Де б не проходив, він старанно ігнорував заклики крамонош. Йому непотрібні були рубінові перстні для своєї милої. Він відмахувався від макарунів, ліків від подагри та розладів травлення, кишенькових ножів (найімовірніше, крадених), засобів для причарування чоловіка й олівців. До речі, олівці були наче непогані. За іншої нагоди він придбав би декілька, але тепер у нього розколювалася голова, а ще Вон дуже хотів пити. Він міг би зупинитися біля якоїсь ятки з напоями, але всюди були черги. Вважав за краще спочатку знайти дружину з дитиною. Проштовхувався крізь юрбу, але виходило в нього не надто швидко. Чого це сонцю заманулося так припікати саме сьогодні, коли в одному місці скупчилася така сила-силенна людей? Натовп майже припинив рух, і йому теж довелося зупинитися, але одразу він помітив невеличке ворушіння, і повернув у той бік. По бровах у нього стікав піт. Очі защипало від солі. Та де ж, у біса, вони поділися?