— Я її бачу, — підтвердив Вон, усміхаючись крізь сльози.
Його легені наче знову належали йому, а плечі більше не боліли під вагою голови. Серце билося рівно. Він не знав, що готує йому майбутнє, але принаймні усвідомлював, що воно у нього є. І йому було цікаво туди зазирнути.
— У нас буде ще одна дитина, — повідомив він місіс Константін. — Наприкінці цього року.
— Вітаю! Це чудова новина! — він відчув її щиру радість.
Глибоко вдихнув, а коли видихнув, поклав руки на коліна і зібрався підніматись.
— О, — м'яко промовила місіс Константін, — ми вже закінчуємо?
Вон зупинився і замислився. Чи була у нього тут ще якась справа? І вмить до нього дійшло. Як він міг про таке забути!
Вон розповів їй про гадалку, про можливість викупити цю дитину в Робіна Армстронга, про приховану загрозу донести до його дружини звістку про смерть Амелії.
Вона уважно слухала і кивнула, коли він завершив.
— Це не зовсім те, на що я очікувала, питаючи, чи ми закінчуємо. Пам'ятаю, що коли ви прийшли до мене вперше, то хотіли розв'язати певну проблему…
Він пригадав їхню першу зустріч. То було так давно. Що взагалі привело його сюди?
— Це стосувалося вашої дружини, — нагадала вона йому.
— Я попросив вас розказати Гелені, що Амелія померла.
— Так і є. Пригадую, ви просили мене назвати ціну за таку послугу. А тепер збираєтеся заплатити якомусь незнайомцеві величезні гроші за те, щоб він їй про це не розказував.
Вон зойкнув і відкинувся на спинку стільця. У такому розрізі він про це не думав.
— Цікаво, містере Вон, скільки коштуватиме, якщо ви самі розкажете дружині, що саме сталося тієї ночі?
Пізніше, ковтнувши прозорої рідини зі смаком огірка, вмившись водою приємної температури й витершись рушником, він розпрощався з місіс Константін.
— Тепер я розумію, чим ви займаєтеся. Раніше думав, що ви розставляєте дзеркала та напускаєте диму. Робите різні фокуси. А ви й справді оживляєте мертвих, але в інший спосіб.
Вона стенула плечима.
— Смерть і пам'ять завжди поряд. Іноді щось іде не так, і тоді людям, охопленим горем, стає потрібен провідник чи товариш. Ми з чоловіком навчалися цьому в Америці. Там займаються новою наукою: її можна описувати за допомогою різних складних слів, але точніше назвати її наукою про людські емоції. Він отримав роботу тут, в Оксфордському університеті, а я використовую свої знання на практиці. Допомагаю, чим можу.
Вон залишив для неї чек на столику в передпокої.
Покидаючи будинок, він відчував неприємний холод за коміром, у колінах і в районі зап'ястків. Його одяг був вологий у тих місцях, куди потрапили сльози. «Дивно, — подумав він. — Хто б міг подумати, що в людському тілі може бути стільки води?».
Фотографування Еліс
«Колодій» доставив Риту й Донта вниз течією до ферми у Келмскоті, і дорогою їхня бесіда — про Вонів, про Армстронгів, та головно про дівчинку — вдало замаскувала ніяковість від потреби якось взаємодіяти одне з одним. Але коли одне з них переконувалося, що інше дивиться кудись в інший бік, то кидало на нього погляд, сповнений кохання та смутку, у такий спосіб вивільнюючи надмір почуттів, від яких вони обоє мало не захлиналися.
У Келмскоті молодші діти вибігли на берег, щоб їх зустріти. Вони радісно замахали руками, щойно побачили елегантний синій із білим човен, прикрашений помаранчевими завитками. Рита, що уважно розглядала берег, одразу помітила дівчинку. Вона була з ними і теж махала; потім інший малюк — хлопчик приблизно її віку — взяв її за руку, і вони вдвох побігли до фермерського будинку.
— Куди вона поділася? — спитав Донт, який не одразу помітив її зникнення, бо був зайнятий швартуванням.
— Побігла назад до будинку, — схвильовано відповіла Рита, і майже одразу гукнула йому. — Он вона! Вони просто покликали старших дітей!
Усі діти Армстронгів стали їм у пригоді: старші хлопчики уважно вислухали Донта, перш ніж він довірив їм нести важкі коробки з обладнанням; малечі Рита роздала легенькі речі, які неможливо було зламати, і вони, сповнені гордощів, віднесли все це через поле до будинку. Розвантаження човна цього разу відбулось у рекордно короткий термін.
Рита ні на мить не зводила з дівчинки очей. Навіть коли була чимось зайнята, вона все одно за нею приглядала. Жінка одразу помітила, як добре ставляться до неї інші діти: старші поводяться дуже терпляче, а молодші навмисне стишуються, щоб вона від них не відставала. Їй спало на думку, чи відчувала ця дівчинка, перебуваючи у Вонів, брак товариства інших дітей. Принаймні, — вирішила вона, — добре ставлення цих дітей їй аж ніяк не шкодить.