Бесс відсунула пов'язку від ока.
— А що з вашим оком? Можливо, можу якось допомогти? Я знаюся на медицині, й залюбки подивилася би його.
— Дякую, Рито, але не треба. Я закрила це своє око дуже давно. Воно мені не заважає, допоки я не дивлюся ним на людей.
— Чому ж?
— Іноді мені не подобається те, що я ним бачу.
— І що ж ви бачите?
— Які люди насправді. Коли була малою, то думала, що кожен може бачити, що в інших на серці. Не розуміла, що те, що бачу я, від інших людей приховане. Людям не подобається, коли хтось дізнається про їхню справжню натуру. Через цю властивість я не раз потрапляла в біду. Тож навчилася нікому не розповідати про те, що бачу. Розуміла тільки те, що було доступним до розуміння людині мого віку та розуму, і в цьому був мій захист. Але що старшою я ставала, то менше мені все це подобалося. Надто багато знання обтяжує. Коли мені було п'ятнадцять, я пошила собі першу пов'язку. Відтоді ношу їх постійно. Звісно, усі переконані, що я соромлюся свого ока. Думають, що приховую від них власну потворність. Але насправді то я ховаюся від їхньої бридкості.
— Яка надзвичайна здатність, — роздумливо промовила Рита. — Я заінтригована. Ви відтоді знімали пов'язку, щоб скористатися своїм даром?
— Двічі. Але тепер, коли в нашій сім'ї з'явилося це поповнення, я все частіше замислююся над тим, що варто скинути пов'язку і подивитися на неї своїм оком.
— Щоб з'ясувати, хто вона насправді?
— Ні, цього я не дізнаюся. Око підкаже мені лише, як це — бути нею.
— Воно покаже вам, чи вона щаслива?
— Так.
Вона кинула на Риту непевний погляд.
— Може, спробувати?
Вони визирнули у вікно — надворі дівчатка гралися з кицькою. Дівчата Армстронгів реготали й вишкірялися, дражнячи кицьку оберемком мотузки, який вона намагалася упіймати. Інша ж дитина спостерігала за їхнім вовтузінням без ентузіазму. Вона ніби й намагалась усміхатися, але це, вочевидь, так її втомило, що дівчинка вже терла кулачками оченята.
Бесс вийшла надвір і повернулася з дитиною на руках. Рита вмостила дівчинку в себе на колінах, а Бесс сіла навпроти. Вона перемістила пов'язку так, щоб та закрила її здорове око. На час підготовки Бесс відвернула обличчя від дівчинки. Нарешті повернула голову і вдивилась у неї своїм далекоглядним оком.
Раптом Бесс притиснула руку до рота й охнула від розпачу.
— Ні! Бідолашна дівчинка така розгублена! Вона хоче додому, до свого татка. Ой, бідне дитя!
Бесс схопила дівчинку й стала заколисувати, щоб хоч якось її розрадити. Не випускаючи дитинку, звернулася до Рити:
— Вона не наша. Ви повинні відвезти її назад до Вонів. Доправте її додому сьогодні ж.
Правда, брехня та річка
— І якою ж є думка медичної науки щодо зрячого ока місіс Армстронг? — спитав Донт із-за штурвалу.
— Ви ж самі спеціаліст із оптики. Мене цікавить ваша думка.
— Не існує такого ока, людське воно чи механічне, яке могло б зазирнути дитині в душу.
— Одначе ми веземо дівчинку назад до Вонів, керуючись лише реакцією Бесс. Тому що ми їй довіряємо.
— Тоді чому ж ми довіряємо тому, у що жодне з нас не вірить?
— Я не казала, що не вірю в це.
— Рито!
— Думаю, насправді було так: дитиною Бесс багато хворіла, і кульгання та хворе око відокремили її від інших дітей. Вона мала більше можливостей спостерігати за людьми — і більше часу, щоб обмірковувати власні спостереження. Бесс стала видатним спеціалістом щодо людських характерів і дізналась, як це — жити серед інших людей і знати про них більше, ніж їм самим відомо про себе. Але, мабуть, дуже виснажливо так добре розуміти чужі негаразди, бажання, почуття та наміри. Їй самій стало незручно від власного вміння, тож вона переконала себе, що цей дар у неї лише завдяки оку, й накрила його пов'язкою.
— На той момент вона вже була майже впевнена, що дитина не почувається щасливою. І мені так здавалося. Гадаю, що й вам також?
Він кивнув.
— Вона має великий досвід поводження з дітьми. Коли Бесс зняла пов'язку, то просто дозволила собі побачити те, що вже й так було їй відоме.