— Тоді чого хотіла Енн, коли вийшла з води біля «Лебедя»?
— То була не Енн. Енн мертва. Вона не сердиться на вас і її душа спочиває.
Рита спробувала їй пояснити:
— У Притулку кошикаря вам снилися кошмари, а в «Лебеді» ви бачили ілюзію. Дим і дзеркала, більше нічого.
— А тепер ваш зведений брат потонув, — повідомив Лілі священник, — і більше вас не залякуватиме. Ви можете самі зберігати свої гроші, та й узагалі покинути той жахливий котедж і переселитися сюди, у теплий будинок.
Але Лілі знала повадки ріки краще, ніж будь-хто інший. Знала, що потонути насправді значно складніше, ніж дехто собі уявляє. У її свідомості Віктор, що потонув, був не менш моторошним, ніж живий, — насправді навіть ще більш страхітливим. Він і так розлютиться через те, що вона його виказала; а якщо Лілі покине те місце, де Віктор завжди може її знайти, то знавісніє ще дужче. Варто лише пригадати, що сталося, коли вона втекла від нього з містером Вайтом. Вайта знайшли мертвим, а її Віктор так відгамселив, що Лілі й сама дивувалась, як їй вдалося оклигати. Ні, краще вже його не сердити.
— Думаю, мені краще залишитись у Притулку кошикаря, — вирішила вона.
Священник із Ритою намагалися її вмовити, але, попри свою смиренність, Лілі не піддалася.
Армстронг приїхав до Притулку кошикаря, щоб забрати Мод, і виявив, що та вже поросна.
Йому не хотілося турбувати її в такому вразливому стані. Врешті, як він переконався, за нею добре доглядали.
— Ви подбаєте про неї, місіс Вайт, поки вона не опороситься?
— Залюбки. А що скаже Мод? Вона не проти лишитися? Мод наче не заперечувала, тож справу було залагоджено.
— Коли я заберу її додому, то залишу вам порося.
Частина п'ята
Ніж
Кури були знервовані, кішка втекла з-під його руки, а свині дивилися так, ніби стали свідками чогось зловісного. Армстронг спохмурнів. Що сталося? Його не було якихось дві години, ходив подивитися корів для продажу.
Середульша дочка вибігла з дому і з того, як вона обхопила його руками, він зрозумів, що сталося справді щось лихе. Вона не могла говорити від задишки.
— Робін? — спитав він.
Вона кивнула.
— Де мати?
Дочка вказала на кухонні двері.
Усе було перевернуто догори дриґом. Суп без догляду википав на плиті, тісто сохло на робочій поверхні. Бесс стояла, тримаючись за спинку крісла-гойдалки, навколо неї ширилися флюїди обурення та протесту. У гойдалці сиділа його найстарша дочка Сьюзен, зіщулена та бліда. Її руки були якось незграбно перехрещені на грудях, а долоні вона притискала до шиї. Навколо скупчилося трійко молодших, перелякано смикаючи її за спідницю.
Пальці Бесс відпустили спинку крісла, коли вона побачила, що він повернувся.
Дружина підвела на нього стурбований погляд. Жестом попросила його мовчати.
— Ось, — звернулася вона до малечі, що не відпускала сестру, — віднесіть це свиням.
Змела овочеві шкурки в миску і віддала найстаршій дитині. Погладивши на прощання сестру по коліну, вони нарешті пішли.
— Що сталося? — спитав він, коли двері зачинилися.
— Як завжди.
— Скільки цього разу?
Вона назвала суму, і Роберт заціпенів. Це значно перевищувало звичні Робінові апетити.
— У яку ж халепу він втрапив, якщо йому потрібні такі шалені гроші?
Вона відмахнулася.
— Ти ж знаєш, який він. Брехня на брехні. Гарна інвестиція, така можливість трапляється лише раз у житті, у борг до наступного тижня… Та мене не обдуриш. І він про це знає. Його лестощі давно вже не мають наді мною жодної сили.
Вона зсунула брови.
— Але сьогодні він нікого б не зміг переконати. У нього збилося дихання. Не міг усидіти на одному місці — лише давай гроші, і він піде. Увесь час зиркав у вікно, був весь на нервах. Навіть хотів послати когось із братів чатувати біля воріт, але я не дозволила. Та невдовзі він покинув прикидатися і перейшов на вереск. «Просто дай мені гроші, я тобі кажу! Без них мені гаплик!» Робін стукав кулаком по столу, верещав, що то все наша провина, і якби ми не віддали дівчинку Вонам, він не був би тепер у такій скруті. Голос тремтів. Щось справді налякало його.
«Що довело тебе до такого?» — спитала я, а він відповів, що дехто йде за ним назирці. Дехто, хто не зупиниться ні перед чим, аби отримати те, чого він хоче.
— Сказав, що його життя у небезпеці, — подала голос Сьюзен із гойдалки. — «Якщо не даси гроші, я — небіжчик!»
Армстронг потер лоба.
— Сьюзен, ця розмова не для тебе. Йди та сядь у вітальні, а я тим часом побалакаю з твоєю мамою.