Він лежав у своєму ліжку, у найвіддаленішій від ріки кімнаті, й поринав у небуття. Між уривчастими спробами схопити повітря ротом Джо видавав якісь звуки. Губи його постійно рухались, але булькання, що з них виривалося, не було схоже на слова і не мало жодного сенсу. Обличчя Джо викривлялося, а брови виразно рухалися. Він, мабуть, оповідав захопливу історію, але нікому, крім нього, не було її чути.
Дочки Джо пересувалися між божою постіллю та зимовою кімнатою. Сьогодні Малі Марго не випромінювали звичні милі усмішки; навпаки — за прикладом матері, що сиділа біля ліжка Джо і тримала його руку, їхні обличчя захмарила скорбота.
У якусь мить чоловік ніби трохи оклигав. Джо розплющив очі й вимовив декілька складів, а потім знову занурився у своє провалля.
— Що він сказав? — спитав спантеличений Джонатан.
— Він кличе Мовчана, — відповіла його мати, і дочки погідно закивали. Вони теж чули це.
— Може, я піду й приведу його?
— Ні, Джонатане, не треба, — одказала Марго. — Він уже поспішає сюди.
Усе це чула Рита; вона стояла біля вікна і роздивлялася величезне озеро, що розлилося навколо «Лебедя», лише за декілька дюймів від його стін, і перетворило шинок на острів.
На горизонті вона помітила «Колодій», що стрімко наближався. Ще на глибині Донт спустив на воду шлюпку. Посадив туди Гелену — Рита впізнала її за силуетом — і повіз до дверей «Лебедя». Його надмірна уважність до жінки підказала лікарці причини, з якими мала бути пов'язана її несподівана поява.
— Марго, тут місіс Вон. Здається, для неї вже час.
— Що ж, добре, що нас тут багато. Мої дівчата зможуть їй допомогти.
У сум'ятті, пов'язаному з прибуттям Гелени, Донтові все-таки вдалося відвести Риту на хвилинку вбік.
— Дівчинка щезла.
— Ні!
Вона зігнулася навпіл від несподіваного спазму в животі.
— Рито! З вами все гаразд?
Жінка із зусиллям опанувала себе і розпрямилася. Вмирає людина. Ось-ось прийде у цей світ нове дитя.
— Як довго її немає? Де її бачили востаннє?
Донт поділився з нею тими крихтами інформації, які мав сам.
Одна з Малих Марго звернулася до лікарки по вказівки.
Обличчя Рити було мертвотно-блідим. На ньому застиг такий переляк, що Донт уперше не мав бажання її фотографувати.
— Мені треба йти. Мене чекають Джо та Гелена. Але, Донте…
Він обернувся і почув її останній яристий наказ:
— Знайдіть її!
Наступні години текли то надто повільно, то надто швидко. Вода незворушно та безсторонньо оточила простір навколо, тоді як у «Лебеді» жінки опікувалися двома найголовнішими людськими справами — народженням і смертю. По один бік стіни Гелена докладала всіх зусиль, щоб привести у світ нове життя, а по інший бік Джо силувався цей світ покинути. Малі Марго забезпечили їх усіх потрібним для початку та завершення життя. Вони наносили води та дров, дістали чисті простирадла, підтримували вогонь, запалили свічки, принесли їжу. Ні в кого з них не було апетиту, та все-таки потроху під'їдали, щоб не ходити з порожніми шлунками. Хоч у них у самих в очах блищали сльози, вони примудрялися втішати, заспокоювати та підтримувати інших.
Рита метушилася між двома кімнатами, виконуючи свої обов'язки. Коридором блукав Джонатан, на знаючи, куди себе подіти від хвилювання.
— Рито, вони знайшли її? Де вона? — питав він щоразу, коли лікарка виходила від Гелени.
— До їхнього приїзду ми нічого достеменно не знатимемо, — відповідала вона, заходячи до кімнати Джо.
Вони вже перестали слідкувати за часом. Години пролітали зі швидкістю хвилин, і в якусь мить Рита почула голос Марго:
— Мовчан уже на порозі, Джо. Прощавай, коханий.
Рита пригадала слова, які рік тому почула від одного із завсідників «Лебедя»: «Треба лише подивитися людині в очі, щоб дізнатися, мертва вона чи ні. У мертвяків із очей зникає бачення». Саме це й сталося з Джо.
— Помолися за нас, Рито, — попросила Марго.
Рита шепотіла слова молитви, а коли промовила «амінь», Марго вивільнила руку із пальців Джо. Вона склала його руки на грудях і зронила дві сльозинки — по одній із кожного ока.
— Не звертай на мене уваги, — попросила Риту. — Роби, що треба.
По інший бік стіни хвилини тягнулися, мов години, та ось нарешті з останньою потугою на світ з'явилося дитя. Воно спритно плюхнулося просто в підставлені руки Рити.