Насправді, може, Трюзбері Мід і не місце початку. Дехто каже, що це не те місце. Той самий навіть-не-початок розташований не там, а в іншій місцині під назвою Сім Джерел, де бере початок Черн — річка, що зливається з Темзою біля Кріклейда. То хто ж має рацію? Темза, яка прямує на північ, південь, схід і захід, і врешті тече у східному напрямку, яка просочується то в один, то в інший бік, яка випаровується у хмари, коли звивається до моря, більше асоціюється з рухом, аніж із початком. Якщо вже в неї є джерело, то воно розташоване в темному, недоступному місці. Краще вже досліджувати, куди вона тече, ніж де бере початок.
Ах, притоки! Ось до чого я все це вела. Черн, Кі, Рей, Коли, Ліч і Коул: у верхів'ях Темзи саме ці потоки та струмочки ринуть із інших місць, щоб додати до неї свій об'єм і рушійну силу. І притоки вже от-от приєднаються до цієї історії. Ми можемо у цю тиху годину перед світанком залишити у спокої цю річку та цю довгу ніч і піти уздовж приток, щоб дізнатися не про їхні початки, таємничі та невідомі, а про щось значно простіше — що вони робили вчора.
Що ти про це думаєш?
За день до того, як з'явилося дитя, о пів на четверту по обіді, у фермерському домі в Келмскоті з дверей кухні поспіхом вийшла жінка і попрямувала через двір до клуні. Й світлі кучерики були охайно заправлені під чепець, блакитна сукня проста, як і належить роботящій дружині фермера, та оздоблена так, щоб це свідчило: в душі вона й досі молода. Жінка мала розхитану ходу: через крок припадала на ліву ногу. Втім, її це не сповільнювало. Так само не перешкоджала їй пов'язка, яка прикривала праве око. Вона була пошита з тієї ж блакитної матерії, що й сукня, і трималася завдяки білій стрічці.
Жінка підійшла до клуні. Там смерділо залізом і кров'ю. Усередині був чоловік, який стояв спиною до неї. Він був міцної статури, нетипово високий, мав широкі плечі та схоже на дріт темне волосся. Коли вона поклала руку на одвірок, чоловік кинув на землю заплямований червоним одяг і потягнувся по гострильний камінь. Жінка почула дзвінке вжикання, коли він почав гострити своє лезо. Біля його ніг лежав рядочок акуратно викладених туш — п'ятачок до хвостика, — з них витікала кров і збиралась у вибоїнах на підлозі.
— Любий…
Чоловік обернувся. Смаглявого кольору шкіри він набув не завдяки пожиттєвій праці на свіжому повітрі під англійським сонцем — це, скоріш, було зумовлено його народженням на іншому континенті. Побачивши дружину, карі очі чоловіка засвітилися, і він усміхнувся.
— Обережно з подолом, Бесс, — у її бік попрямував струмочок крові. — Ти ще й хороші черевички взула. Я тут уже майже закінчив, дуже скоро зайду в дім.
Тоді він побачив вираз її обличчя, і дует каменю та ножа припинив свою верескливу пісню.
— Що сталося?
Попри величезну різницю між їхніми двома обличчями, зараз одна-єдина емоція визначала їхній вираз.
— Хтось із дітей?
Вона кивнула.
— Робін.
Первісток. Він спав із лиця.
— Що цього разу?
— Цей лист…
Він кинув погляд на її руки. Вона тримала не згорнутий аркуш, а стосик розірваних шматочків.
— Це Сьюзі знайшла. Коли Робін востаннє приїжджав, то приніс їй зашити свою куртку. Ти ж знаєш, яка вона витончена майстриня голки, дарма що їй тільки дванадцять. Ще й куртка така гарна, боюся навіть подумати, скільки коштує. Вона каже, що там, у рукаві, був величезний проріз, хоча зараз цього й не видно. Їй знадобилося розпороти шов у кишені, щоб добути нитку потрібного кольору. І коли вона вже зібралася це робити, то знайшла цей розірваний на шматки лист. Я саме зайшла до вітальні, коли Сьюзі складала його, ніби якусь головоломку.
— Покажи, — попросив він і трохи підняв її спідницю, щоб уберегти від крові, коли вони крокували до виступу, що тягнувся вздовж однієї зі стін. Вона виклала клаптики.