— Це не та історія, яку розповідатимеш у кожному кутку, адже вона не тільки розголошує світу про безглуздий вчинок дружини, але й мене самого виставляє не з кращого боку. Не картайте її. Вона була надто молодою. Я втягнув її у цей таємний шлюб, і моя слабкість під час скрути призвела до падіння й загибелі дружини та до втрати нашої дочки. Ця сумна історія не призначена для вух таких добрих людей, як ви. Мабуть, мені варто було розповісти її трохи делікатніше. Якби я повністю оговтався від шоку, моя оповідь була б не такою грубою. Тож, прошу, пробачте непрохану прямоту. Майте на увазі, що вдався до неї тільки тому, щоб пояснити, чому я так зреагував.
Побачивши вашу доньку, ніби зустрівся зі своєю маленькою Еліс. Але ж цілком природно, що вона мене не знає. І хоч вона навдивовижу схожа на Еліс, я мушу нагадати собі, що не бачив дочку вже майже рік, і що діти змінюються дуже швидко.
Він обернувся до Марго.
— Без сумніву, у вас є діти, мадам, і ви зможете підтвердити, що я маю рацію.
Марго сіпнулася від несподіванки, коли до неї звернулися. Вона змахнула сльозу, що набігла їй в око під впливом історії Робіна, і від ніяковості не змогла відповісти одразу.
— Ви погодитеся зі мною, еге ж? — повторив він. — Маленьких дітей за рік уже не впізнати.
— Так… Гадаю, вони таки змінюються, — у голосі Марго не було впевненості.
Робін Армстронг встав із крісла і звернувся до подружжя Вонів.
— Горе примусило замовкнути мій здоровий глузд, тому я взяв ваше дитя за своє. Перепрошую, якщо завдав вам клопоту. Не хотів нікому зашкодити.
Він підніс кінчики пальців до губ, потім простягнув руку і, дочекавшись схвального погляду Гелени, переклав поцілунок на щоку дівчинки. Його очі затопило сльозами, та перш ніж їх пролити, чоловік відкланявся дамам і вийшов.
У тиші, яка запанувала після відходу Робіна Армстронга, Вон повернувся до вікна. На тлі вугляно-сірого неба чорніли гілки в'язів, і його думки ніби заплутались у сплетінні крон.
Марго декілька разів відкривала рота, щоб заговорити, й одразу закривала, розгублено блимаючи очима.
Гелена Вон підтягнула дитину ближче до себе і почала її заколисувати.
— Бідолашний чоловік, — зажурилася вона. — Будемо молитися за нього, щоб він знайшов свою Еліс, як ми — нашу Амелію.
Рита не дивилася на них, не блимала і не говорила. Увесь час, поки Робін розповідав свою історію, вона сиділа на табуреті в кутку кімнати, спостерігаючи й уважно слухаючи. Тепер, коли він пішов, Рита продовжувала сидіти там само з виглядом людини, яка подумки робить складні розрахунки. Що ж Роберт за людина, — думала вона, — спочатку зомліває, одразу ж приходить до тями, і при цьому пульс у нього не змінюється?
Через якийсь час Рита, вочевидь, дійшла у своїх розмислах якогось висновку, адже з її обличчя зник задумливий вираз. Вона підвелася із табурета.
— Піду подивлюсь, як справи у містера Донта, — промовила Рита і нечутно вийшла з кімнати.
Оповідь про поромника
Генрі Донт засинав, прокидався, і знову засинав. Щоразу він прокидався менш збентеженим. Донт не назвав би цей стан найжахливішим похміллям у своєму житті, але з усього його попереднього досвіду для порівняння цей годився якнайкраще. Він усе ще нічого не бачив через розпухлі повіки, що не давали змоги розплющити очі й давили на очні яблука.
До п'яти років малий Генрі Донт постійно плакав ночами. Тривалий час його мати, яку піднімало з ліжка невтішне рюмсання хлопця, не могла збагнути, що він боїться не темряви, а дещо іншого. Нарешті крізь сопіння вона почула: «Я нічого не бачу», — і це поклало край її нерозумінню. «Звісно, ти нічого не бачиш, — намагалася пояснити йому мати. — Це ж ніч. Уночі треба спати». Але ніщо не могло переконати хлопчика. Його батько зітхав: «Хлопець наче народився із розплющеними очима й ніколи їх не заплющував». Але саме батькові вдалося виправити цю ситуацію. «Дивися на візерунки з внутрішнього боку повік. Побачиш примхливі обриси, різнокольорові такі». Недовірливо, побоюючись обману, Генрі заплющив очі й був зачарований.
Пізніше він навчився із заплющеними очима викликати в пам'яті візуальні образи і роздивлятися їх наче наяву. Навіть ще реалістичніше. Пізніше почав фантазувати про Дів Долі, які й стали його головною розвагою в години ночі. Підземні русалки виринали з маслянистої води, їх торси наполовину приховували чи то хвилі, чи хвилясті локони, але чого не можна було аж ніяк приховати (особливо від чотирнадцятирічного підлітка), то це вигини цілком реальних грудей. У компанії саме цих образів він і проводив темні ночі. Створіння із розкуйовдженим волоссям, напівжінка, а напівріка, відверто загравало до нього, і пестощі спричиняли такий само ефект, що й ласки справжньої жінки. Він хапався за свою плоть, тверду, наче весло. Декількох смикань вистачало, щоб його понесло потоком, щоб сам перетворився на потік і розчинився у блаженстві.