Армстронг вибрався із заможного району, а коли дійшов до центральної частини, де були крамниці та контори, зайшов до першого-ліпшого пабу. Він заплатив за випивку для себе і для сліпого чоловіка, що сидів біля комина. Доволі легко було повести розмову так, щоб поговорити спочатку про цей паб, потім про шинки взагалі, а там і «Зеленого Дракона» пригадати.
— Між травнем і вереснем там доволі пристойно, — розповів йому чоловік. — Вони виставляють столи надвір і наймають дівчат розносити випивку. Щоправда, пиво розбавляють, але народ із цим мириться, бо приємно сидіти серед переплетених квітучих троянд.
— А взимку?
— Узимку там погано. Деревина з пліснявою. Дах треба було перекривати ще тоді, коли я мав зір, а це було років двадцять тому. Кажуть, що вікна там геть потріскані й тримаються купи лише завдяки грязюці.
— А клієнтура там яка?
— Усякий набрід. У «Зеленому Драконові» можна купити що завгодно — рубіни, жінок, людські душі. Якщо треба залагодити якесь діло, в період між вереснем і квітнем там завжди знайдеться хтось, хто радо візьме це на себе, ще й за прийнятну ціну. Так кажуть, і так воно й є.
— А що ж робити, якщо діло треба залагодити навесні чи влітку?
— Чекати. Або залагоджувати його власноруч.
— А де це місце? — спитав Армстронг, коли спорожнив свою склянку.
— Не треба вам туди йти. Це місце не для вас. Я хоч і ніц не бачу, та добре чую ваш голос. Це негодяще місце для такого джентльмена, як ви.
— Я мушу. Мені треба там декого знайти.
— А він бажає бути знайденим?
— Не мною.
— Він заборгував вам грошей? Тоді воно того не варте.
— Справа не в грошах. Сімейне діло.
— Сімейне? — задумався стариган.
— Це мій син. Боюся, він втрапив у погану компанію.
Сліпий простягнув руку, а коли Армстронг узяв її, то відчув, як чоловік помацав його правицю, оцінюючи її міць.
— Я б сказав, що ви цілком можете про себе подбати.
— Якщо треба.
— Тоді я розповім вам, де «Зелений Дракон». Заради вашого сина.
Згідно з отриманими вказівками Армстронг удруге перетнув місто. Поки йшов, закрапав дощ. Він підійшов до пасовиська, коли небо розфарбувалось у відтінки абрикосового та рожевого. На іншому його боці була ріка. Він перейшов її мостом і пішов у бік верхів'я. Обабіч дороги росли кущі ожини та верби, що губили краплі на його капелюх, а вузлувате коріння плуталося у нього під ногами. Світло потроху тьмянішало, і це ж саме відбувалося з думками Армстронга. Раптом крізь гущавину тису, гостролисту й бузини він побачив обриси будівлі з вікнами — квадратиками світла. І збагнув, що прийшов туди, куди треба, бо безпомилково впізнав атмосферу, що зазвичай панує в тих місцях, де люди воліють залагоджувати справи подалі від зайвих очей і денного світла. Біля вікна Армстронг зробив зупинку і заглянув усередину.
Він побачив кімнату, яка здавалася вкрай низькою через обвислу стелю. Її підтримував дубовий стовп завширшки з трьох здорованів. Гасові лампи намагалися трохи розсіяти темряву, і їм допомагали свічки на столах. Було лише надвечір'я, але всередині, здавалося, була глупа ніч. Уздовж стін сиділи декілька самотніх пияків, а біля комину, де найкраще освітлення, стояв стіл, за яким розмістилися п'ятеро чоловіків. Четверо з них схилили голови над картами, а п'ятий, навпаки, сидів, відкинувшись разом зі стільцем, спинка якого вперлась у стіну. Його очі були майже заплющені. Та за кутом нахилу голови Армстронг зрозумів, що ця поза — омана. Крізь вузенькі шпаринки між повіками його сина — а це був Робін — намагався підгледіти карти інших гравців.
Армстронг відійшов від вікна і прочинив двері. Коли він зайшов усередину, всі п'ятеро картярів повернулися у його бік, але в кімнаті було так накурено, та й стовп майорів у них перед очима, тож одразу його не впізнали. Робін вирівняв стілець і зробив знак комусь у темному кутку, короткозоро вдивляючись при цьому крізь дим у те місце, де стояв Армстронг.
За мить чоловік відчув, як хтось невидимий схопив його ззаду за руки. Нападник був на півтори голови нижчий за нього, руки мав тонкі, але вони тримали його, наче міцний дріт. Відчуття утримання проти волі стало для Армстронга новим. Він сумнівався, чи вдасться йому вивільнитися, хоч його утримувач був таким низьким, що Армстронг відчував доторк крисів його капелюха десь у районі лопаток. Інший чоловік, володар густих зрощених брів, що низько нависали над очима, підійшов ближче і з усіх боків обдивився новоприбулого.