Упродовж декількох днів Армстронг узагалі не бачив дівчину. Вона не з'явилася у церкві, не ходила селом за дорученнями батьків і не працювала в саду. А коли знову вийшла в люди, було помітно, що щось у ній змінилося. Вона була такою ж енергійною та чепурною, як і раніше, але її простота та зацікавленість світом змінилися похмурим настроєм. У ній відчувалася рішучість не терпіти поразки.
Він думав про це цілу ніч. Усе вирішив і заснув із цим, а коли прокинувся, це рішення не втратило для нього привабливості. Він перестрів Бессі, коли вона несла батькові обід, на тихому річковому березі, де кущі глоду поступалися місцем ліщині. Помітив її переляк, коли вона зрозуміла, що навколо нікого нема. Сховав руки за спиною і звернувся до неї, розглядаючи носаки своїх черевиків:
— Міс Мей. Ми з вами раніше майже не розмовляли, але ви знаєте, хто я. Знаєте, що я — друг вашого батька і власник цієї ферми. Знаєте, що я завжди вчасно плачу свої борги. Я маю мало друзів, але й ворогів немає. Якщо вам колись знадобиться захист, благаю вас звернутися до мене. Мені нічого так не кортить, як розділити з вами тягар життя — чи то як друг, чи то як чоловік — це вже вам вирішувати. Просто знайте, що я до ваших послуг.
Він підняв голову, подивився в її ошелешені очі, вклонився і пішов.
Наступного дня Роберт прийшов туди само у той само час. Вона вже була там.
— Містере Армстронг, — почала Бессі. — Я не вмію говорити так красиво, як ви. Перш ніж відповісти на ваші учорашні слова, маю дещо зробити. Я зараз це зроблю, а після того ви, можливо, захочете взяти свої слова назад.
Він кивнув.
Бессі опустила голову, піднесла руки до пов'язки і пересунула її так, щоб вона закрила здорове око і вивільнила хворе. Тоді повернулася до нього правим боком.
Армстронг оглянув праве око Бессі. Здавалося, що воно жило окремим життям. Райдужна оболонка була такою ж блакитною, як і в іншого ока, але під нею купчились якісь темні тіні. Зіниця, така звична для будь-якого ока річ, якось дивно перекосилася. Раптом Амстронг збагнув, що насправді то не він витріщається, а за ним споглядають. Під цим поглядом відчував себе голим і розчленованим. Миттю пригадалися сороміцькі епізоди з дитинства. Моменти, коли він поводився не так шляхетно, як хотілося б. Згадав ті випадки, коли виявляв невдячність. Відчув докір совісті і вирішив більше так не чинити. Водночас спізнав і полегшення від того, що, крім дрібних виявів неповаги до інших, йому нема чого соромитися у житті.
Огляд тривав недовго. Надивившись досхочу, Бессі опустила голову і повернула пов'язку на місце. Кола вона підвела на нього очі, щось у її обличчі невловимо змінилося. У ньому читався подив і ще дещо, від чого у нього потеплішало на серці. Її здорове око випромінювало приязнь, прихильність, навіть захоплення. Це було почуття, яке колись — чи варто йому про таке мріяти? — може перерости у кохання.
— Ви — добра людина, містере Армстронг. Я у цьому впевнена. Втім, ви маєте дещо про мене знати.
Останні слова вона вимовила майже пошепки і дуже невпевнено.
— Я знаю.
— Я не це маю на увазі, — вона вказала на пов'язку.
— І я не про це. I не про вашу ходу.
Вона глянула на нього.
— Звідки ви знаєте?
— Той чоловік працює на моїй фермі. Я здогадався.
— І ви все ще хочете взяти зі мною шлюб?
— Так.
— Але якщо?..
— Якщо буде дитина?
Вона кивнула, почервоніла й опустила очі.
— Не стидайтеся, Бесс. Вашого сорому тут немає. Весь сором нехай впаде на голову іншої людини. Якщо народиться дитина, ми будемо виховувати її і любити так само, як і інших наших дітей.
Вона підвела очі й зустрілася із його впевненим поглядом.
— Тоді, містере Армстронг, моя відповідь: так. Я буду вашою дружиною.
Вони не поцілувалися і навіть не торкнулися одне одного. Він лише попросив її попередити батька про те, що пізніше до нього заїде.
— Я йому скажу.
Армстронг поговорив із містером Меєм, який погодив шлюб.
Коли наступного ранку той молодик, від якого на фермі були самі проблеми і який завдав Бессі такого лиха, вранці заявився зі своїм звичним зухвалим виглядом на роботу, на нього вже чекав Армстронг. Він видав йому належну платню і звільнив.