Донт зняв кришку з об'єктива, й усі затамували подих, шкодуючи, що не можна втримати на одному місці воду, вітер і сонце. Один. Два. Три. Чотири. П'ять. Шість. Сім. Вісім. Дев'ять. Десять. Одинадцять. Дванадцять. Тринадцять. Чотирнадцять. П'ятнадцять.
Готово!
— Бачили колись, як обробляють пластину? — спитав Донт Вона, коли витяг пластину в світлонепроникній касеті з камери. — Ні? Тоді йдіть зі мною і все побачите. Покажу вам свою фотолабораторію й усе обладнання.
— Хмара повертається, — сповістила Гелена, по-журавлиному зігнувши шию, щоб подивитися на небо, а чоловіки тим часом зникли у лабораторії. — Що скажете?
— Гадаю, трохи можна.
Вони повернули малий човник до човнярні й витягли звідти більший, достатньо місткий для двох гребців і дитини. Рита сіла трохи незграбно. Човен розхитався, і їй треба було відновити рівновагу. Гелена ступила легко. Човен заледве хитнувся, і перш ніж вона встигла обернутися, щоб посадити дівчинку, мала вже була тут, поряд із нею, самостійно залізши просто з берега, ніби нічого надзвичайного для неї в цьому немає.
Вони вмостилися — дитина на пасажирському сидінні, потім Гелена, а за нею Рита. Щойно човен підхопила течія, лікарка помітила, з якою надзвичайною силою веслує місіс Вон.
— Амеліє! Та сідай уже! — зі сміхом вигукнула Гелена. — Вона хоче тільки стояти. Якщо так піде далі, нам доведеться придбати їй плоскодонку або гондолу!
Дівчинка стояла з піднятою головою та напруженою спиною, вдивляючись уперед, але через погану погоду нікого, крім них, на річці не було. Тож коли вона раптово опустилася на сидіння, Рита відчула всю гостроту її розчарування.
— Що мала там виглядає? — поцікавилася вголос.
Гелена знизала плечима.
— Ріка їй завжди цікава. Вона б тут цілими днями стирчала, якби можна було. У її віці я була така сама. Це у нас у крові.
Насправді Гелена не відповіла на її питання, але не через бажання ухилитися від відповіді. Адже, попри те, що жінка очей не зводила з дитини, вона її не бачила. Натомість бачила Амелію, свою Амелію, бо саме її і потрібно було їй бачити. Але справа не тільки у цьому. Дивлячись на цю дитину, Рита сама відчувала стійке бажання взяти її на руки і приголубити. Це інстинктивне бажання не давало їй спокою, тож вона й намагалася перебити його світською бесідою.
— Досі нічого невідомо про те, де дівчинка перебувала увесь цей час?
— Вона повернулася. Це все, що мені важливо.
Рита спробувала зайти з іншого боку.
— А про викрадачів нічого не чути?
— Нічогісінько.
— А як замки на вікнах? Ви тепер почуваєтеся безпечніше?
— Мені все одно здається, що хтось стежить за нами.
— Пам'ятаєте чоловіка, про якого я розповідала? Того, що допитувався у мене, чи вона говорить і що сказав лікар?
— Ви з ним більше не зустрічалися?
— Ні. Але його надзвичайна зацікавленість у тому, чи повернеться до неї за пів року голос, підказує мені, що коли це станеться, варто чекати його появи.
— У час літнього сонцестояння.
— Так. Розкажіть мені про дівчину, яка раніше няньчила Амелію… Що з нею сталося?
— Рубі дуже зраділа, що Амелія повернулася. Вона так довго не могла знайти роботу через зловмисний поголос.
— Казали, що Рубі замішана у викраденні. Вона ж тоді покинула будинок?
— Так, але…
Гелена відпочивала від веслування, а Рита вже втомилася і захекалася, тож вони дозволили човну дрейфувати потоком; Гелена лише трохи коригувала його курс.
— Рубі була найкращою з нянь. Вона почала працювати у нас, коли їй виповнилося шістнадцять. У неї було багато братів і сестер, тож дівчина вміла вправлятись із малюками. Та й Амелію вона любила. Треба було бачити їх разом.
— То чому ж її не було біля неї у ніч викрадення?
— Вона так і не змогла це пояснити. Тому люди й подумали, що Рубі до цього причетна. Але це дурня. Я вірю, що Рубі не скривдила б Амелію.
— У неї був залицяльник?
— Тоді — ні. Та Рубі, як більшість дівчат у її віці, мріяла про кохання. Про те, як зустріне гарного парубка, він до неї залицятиметься, вона вийде за нього заміж і створить власну сім'ю. Але до того було ще далеко. Їй цього кортіло, вона, як будь-яка розумна дівчина, відкладала гроші на майбутнє, але тоді з нею нічого такого не відбувалося.
— Може, то був таємний залицяльник? Такий собі джиґун, про якого вона не хотіла вам розповідати?