В місті з'явилися невідомі святі
+ + +
В місті з'явилися невідомі святі,
молились камінню й спали на килимах.
Який зв’язок із господом при такому покритті?
Малюй хрести на потрібних тобі домах.
За ними прийшли військові й запалили міста,
почали різати безбожників та мирян.
І ось тоді Йона написав пояснювального листа,
зібрав речі й рушив за океан.
В Іспанії нині, — думав він, — на перевалах лежать сніги,
а з пляжів діти ловлять золотих медуз,
там є робота і поночі не душать гріхи,
там вітер ховається в складках рибальських блуз.
А тут між цих ассирійців страшніше щодень
і немае куди сховатися від вогню,
і що їм, ассирійцям, до моїх одкровень,
смішно думати, ніби я все це спиню.
Він вантажиться разом з усіма до гумового човна,
і море не має берега і не має дна,
платить перевізнику, знімає обручку з руки,
розраховує на три дні питну воду та цигарки.
Але серед моря їх зупиняє патруль,
і Йоні дірявлять легеню найгострішою з куль,
і він іде на дно, якого немає, і доки іде,
йому простягає руку господь,
який весь цей час був невідомо де.
Я виплюну тебе на берег, як випльовує наживку найбільша з риб,
я вдихну в тебе життя, як вдихають звук у сурму,
поверну тобі голос, якщо ти зовсім охрип.
Ти маєш жити там, де ти маєш жити, і не питай чому.
Якщо ви всі прорветесь і уникнете облав,
якщо загубитесь у чужих містах,
ви все одно не зможете бути щасливими там, де вас ніхто не чекав.
Вигнання завжди обертається тишею на вустах.
Я розумію, що ти не хочеш жити між бід і пожеж,
розумію, що тобі заважає кожна з моїх загорож.
Можна втекти від мене, але від себе ти ж не втечеш.
Та й від мене, якщо відверто, не втечеш також.
Тоді Йона сушить речі й приходить назад.
Провітрює дім, бачить, як розрісся яблуневий сад.
Яблука падають і лежать у траві,
ніби риби, яких викинуло на берег — ще не померлі, але вже не живі.
І якщо їх не збирати щоденно, вони обов’язково помруть.
І роса проступатиме на їхній шкірі, як ртуть.
Господь себе сам боронить та охороня.
А ось за деревами слід доглядати щодня.
Цього літа всі полюють акул
+ + +
Цього літа всі полюють акул.
Небо розглядає рибалок впритул.
Рибалки зранку бовтаються в спекоті неживій.
Надвечір починається буревій.
Вітрило розгортається, мов чай, кинутий у кип’яток.
Море схоже на книгу з великою кількістю помилок.
Рибалка радить акулам рухатись на рятівний маяк,
я потім, каже, всіх порятую, просто не знаю ще як.
Забудь, кажуть йому акули, забудь, не витрачай зусиль.
Краще допоможи тим, хто дійсно гине між хвиль.
Допоможи тим, хто не вигрібає, дай їм руку, допоможи.
Скоро ніч. Дощі просвічуються промінням, як вітражі.
Краще допоможи безнадійно слабким,
тим, хто далі уявляє себе невідомо ким,
хто і досі гадає вийти сухим із цієї води.
Зроби для них щось, якщо вже прийшов сюди.
Зроби хоч щось для тих, хто холоне в пітьмі.
Не витрачай свою волю на нас — ми впораємося самі.
Небо над нами розірвалося й пролилось.
Не треба рятувати світ, спробуй урятувати хоча б когось.
Вогонь остиг і перегорів.
Тишу порушують повільні рухи морських корів.
Піймана риба висить на веранді, мов на хресті.
В церкві все — як у житті,
все-все — як у житті.
Другий рік місто косить чума
+ + +
Другий рік місто косить чума.
Не працюють навіть борделі й тюрма.
Скінчився хліб, скінчилась вода.
З культурного життя — лише хресна хода.
Ходимо, кличемо святих отців.
На зворотному шляху підбираємо мерців.
Папське ім’я втрачає силу і міць.
Відьми звільняються з робочих місць.
Сенс ворушити цю каламуть?
Що тут гадати? Всі й так помруть.
Яка різниця, що скажуть зірки?
Середні віки такі Середні віки.
І тоді єпископ приходить у єврейський квартал,
і говорить: «Хто з нас не гине за метал?
Усіх нас нищить небесний терор,
усіх нас винесуть в чорний коридор.
Світла немає. Відсутня мета.
Саме час починати свята».
І тоді лунає барабанний бій,
і підіймає з землі ремісників і повій,
і затягує нас у свою круговерть.
Тих, хто помер, не лякає смерть.
Не лякає жодна з її образ.
Боятись тут варто хіба що нас.
І ми одягаємо пір’я й хвости,
і змащуємо кров’ю натільні хрести,
і палимо на вулицях свого сатану,
і оголошуємо небесам війну,
і водимо процесії довкола вогнів.
Все, що в нас є — це народний гнів.
Клади на обличчя пудру й грим.
Ніколи не пізно померти молодим.
Ніколи не пізно змінити ім'я.
Про мене свідчитиме тінь моя.
Але ніколи й нікому не кажи про це.
Смерть не пізнає нас у лице.
Життя випалює нас, як сірники,
виймає, мов скалки зі своєї руки,
вириває нас, ніби ніж із плеча,
ми лишаємось, дикі, як алича,
лишаємось, апелюємо до своїх богів.
Як на небіжчиків у нас забагато боргів.
Лишаємось разом — мертві й живі,
стоїмо по горло у високій траві,
стоїмо на березі нічної ріки,
запалюємо старі маяки.
На вогонь прилітає лише сарана.
Ніч глибока. Немає дна.