— Нарешті ми одні, — сказав Кононов, замикаючи вхідні двері. — Тобто я хочу сказати, що ніхто не зможе закинути пляшку у вікно третього поверху.
— Угу, — мовила Наталя, яка, здається, не вловила двозначності сказаної фрази, і прошмигнула в кімнату.
Найбільше Кононов боявся, щоб брудні шкарпетки не лежали на столі, а чашка з недопитим чаєм не стояла під диваном. Утім, у кімнаті було більш-менш прибрано. Тому залишалося сподіватися на поблажливість гості.
— Може, чого-небудь поїмо? — непевно запропонував Кононов.
— Із задоволенням, — відповіла дівчина.
— Ти тут спочинь, а я зараз щось придумаю.
Кононов пішов на кухню. Коли стіл був накритий, він заглянув у кімнату, щоб покликати Наталю до столу.
— Прошу до вечері, — Кононов глянув на годинник і додав. — Чи до сніданку.
Четверту годину можна було трактувати по-різному. Як четверту годину ночі або як четверту годину ранку. Наталя сиділа на диванчику і з захопленням перегортала сторінки атласу «Стрілецька зброя», якого Кононову минулого року на день народження подарував Пельш.
Вона звела погляд на Кононова. В його очах була цікавість. Слідчого здивував вибір дівчини з будинку моделей. Хоча вибирати особливо не було з чого. П’ять полиць зі спеціалізованою літературою. Тритомник «Криміналістика», два томи «Судмедекспертизи», мемуари Черчілля, п’ятдесят номерів «Закордонного військового огляду» і тому подібні зовсім нежіночі книжки.
— Ніколи не подумав би, що така естетка цікавитиметься бойовою стрілецькою зброєю.
— Але мені справді цікаво, — відгукнулася Наталя.
— Вечеря готова.
— Я голодна як вовк. Здається, проковтнула б банку консервів, не відкриваючи, — сказала дівчина, і закрила атлас.
І пішла слідом за Кононовим на кухню.
Вона з апетитом їла бутерброди, а слідчий краєчком ока милувався нею. Шампанським найкраще смакувати під музику.
— Якщо дозволиш, я поставлю Рея Чарльза? — запитав Кононов і налив у Наталчин келих рожевої пінистої рідини, завдяки якій піднімається настрій, а стосунки стають більш невимушеними.
— Я обожнюю Чарльза.
Через кілька хвилин квартиру Кононова заполонила ніжна і солодка музика. Забулося все. І Рубіна. І Гретинський. І розбите скло. Кононов відключив телефон. Ще не вистачало, щоб зранку, годині о восьмій, йому подзвонив прапорщик Котов, Пельш чи Булавін.
— Може, потанцюємо? — запропонував Кононов.
Наталя лукаво схилила на бік голову. Усміхнулася і сказала:
— Потанцюємо!
Кононов був поганим танцюристом, а от Наташа танцювала чудово. П’янкий аромат французьких парфумів приємно лоскотав ніздрі слідчого.
Надворі сіріло. Музика скінчилася. Але ніхто й не подумав розірвати обійми, щоб переставити касету на другий бік.
Розділ 8
13 травня, 9.21
Минула ніч була найкращою в моєму житті. Хоча нічого такого не сталося.
— Доброго ранку, — промуркотіла Наталя, граціозно потягуючись під ковдрою, коли я галантно, як заправський офіціант, подав їй сніданок у постіль. Для цієї мети я задіяв шикарний, часів Непа, столик на коліщатах. Сніданок був розкішний: смажене курча, гострий соус, мідії, сир і, звичайно, кава. Ну й шампанське. Усе на срібному посуді. А ще — троянда у витонченій мініатюрній вазі. Відкіля? Люблячий чоловік здатен на чудеса.
— Приємного апетиту, — мовив я.
— Спасибі, Володю, — подякувала дівчина. — Я бачу, ти знаєшся на деяких речах.
Я був на сьомому небі. Почути таке від Наталі!
— Для вас усе, що завгодно, — церемонно розкланявся я. — Почнемо?
— Охоче, — погодилася вона.
Я підняв свій келих і проголосив:
— П’ю за очі найпрекраснішої дами.
— За кавалера, рівного якому не знайти у всьому світі, — серйозно відповіла Наталя.
Задзвенів кришталь.
Якоїсь миті я навіть подумав: а може, махнути рукою на ці літаки? Я давненько вже не літав. Ще вріжемося… Захочеться мені після шампанського пофраєритися і пролетіти під якою-небудь лінією електропередачі, не розрахую… Або Наталі стане погано…
Але ж я не можу відмовитися від польоту. Коли взявся за гуж, не кажи, що не дуж.
— Ну то як, політаємо? — запитав я. — Чи спершу трохи відпочинемо?
— Ніякого відпочинку, — сказала дівчина бадьоро і рішуче.
Вона підхопилася і побігла у ванну кімнату — вдягатися і чепуритися. А коли повернулася, я був уже при повному параді.
— Оу! — засяяла Наталя, розглядаючи моє вбрання — ще один витвір Юри Саєнка.