— Уже все? — запитала Наталя і розплющила очі.
— Якщо хочеш, можемо ще півгодини пофланірувати, — жартома мовив Кононов.
— На сьогодні, мабуть, досить, — відповіла Наталя і ледь усміхнулася.
Кононов допоміг їй зняти шолом і вилізти з кабіни. Зняв її з крила, немов кошеня з паркану. Дівчина дуже стомилася. Кононов закрив кабіну літака і вони покрокували до будинку аероклубу.
Наталя злегка похитувалась, але намагалась з усіх сил іти прямо і відмовлялась від допомоги Кононова. «Сучасні жінки нізащо не покажуть чоловікам своєї слабкості», — подумав Кононов і усміхнувся, дивлячись на рум’яне личко дівчини, що ще й досі зберігало сліди страху.
Валентинович зустрів пілотів з неприхованою радістю. Він не сумнівався в здібностях Кононова, але з літаками іноді трапляються неприємні несподіванки.
— Ну що, голуби, наліталися? — запитав він, пропонуючи Наталі склянку газованої води із сифона.
— Я вперше… — мовила дівчина й опустилася на стілець.
13 травня, 13.55
Вихлебтавши півсифона води, Кононов і Наталя сіли в машину і чкурнули до міста.
— Жити стає все цікавіше, — мовила дівчина, натискаючи на педаль газу майже до упору.
— Авжеж, — підтвердив Кононов.
— За останній тиждень відбулося стільки подій. Я втратила улюблену подругу. Познайомилася з тобою. Ледь не залишилася без Михайла. І вперше піднялася в повітря на спортивному літаку.
— А що означає «Ледь не залишилася без Михайла»?
Після нашої першої розмови мені здалося, що доля приготувала мені ще одну неприємність.
— Невже ти повірила в те, що я можу запроторити безневинну людину за ґрати?
Наталя не зводила очей з дороги. Кононов зрозумів, що якби вона була не за кермом, то неодмінно відвела б погляд убік, щоб не дивитися в цей момент на нього.
— Я злякалася, коли ти сказав, що Мишко зізнався. Подумала, що його сильно били або навіть катували. Я злилася на тебе, бо думала, що ти брав безпосередню участь у цих екзекуціях. Утративши Марину, я не змогла б пережити втрату Мишка…
Кононов зосереджено курив на правах пасажира.
— Він так багато значить для тебе?
Кононову потрібна була ясність, він хотів розставити всі крапки над «і».
— Скажу відверто, — Наталя заговорила, повільно розтягуючи слова. Таке з нею траплялося рідко і свідчило про те, що вона обмірковує і зважує кожне своє слово. — Ще рік тому Михайло значив для мене все. Він був не тільки моїм бой-френдом, але і справжнім другом.
— А тепер? — безтактно запитав Кононов, бо вже не міг зберігати такт і витримку.
— Тепер, — Наталя навмисно почала обганяти автофургон, щоб виграти час для відповіді, — тепер усе інакше. Відбулося багато змін. Тепер Михайло для мене просто друг. І ніхто більше. Я люблю його як друга, ціную і поважаю. Як співається в одному циганському романсі, «любов пройшла і більше не повернеться».
Кононов багатозначно мовчав, обмірковуючи почуте.
— Але після того, як Марини не стало, можливо, вам варто відновити стосунки?
Кононову будь-що хотілося показати, що він знає про їхні «танці втрьох».
Наталя гірко всміхнулася.
— Ні, минулого не повернеш. Марина, навіть мертва… — дівчина затнулася, потому додала: — Марина назавжди встала між нами, і наша любов до неї не дозволить нам зважитися на це…
Дівчина влетіла в місто на швидкості спортивного літака. Кононов згадав колег з ДАІ. «Не вистачить ніякої зарплатні на те, щоб відкупитися від дорожньої міліції, якщо мати звичку ганяти містом з такою спритністю».
Наталя, очевидно вловила думки Кононова і зменшила швидкість до нормальних шістдесятьох. Однак уваги ДАІ не вдалося уникнути. Смугастий жезл зупинив їх.
— Щасливої дороги, пане капітане, — мовив збентежений міліціонер після двохвилинного з’ясування стосунків.
«Що б я робив якби в мене не було червоної книжечки», — по-філософськи розмірковував Кононов.
— Які наші плани? — запитав він, коли вони дісталися центру міста.
Наталя враз посерйознішала.
— Мені не хочеться з тобою розставатися, але, мабуть, доведеться. У мене є ще деякі справи.
«Які справи?» — хотілося запитати Кононову тієї миті. Але він вчасно осмикнув себе: не хотів, щоб його вважали ревнивцем і занудою. До того ж, як каже Пельш, упевнені в собі люди так не поводяться. І це правда.