— Це загальні слова. Викладайте всю інформацію або йдіть геть!
Смолич зітхнув. Тяжко і приречено. Він не був схожий на зацькованого дикого звіра. Більше скидався на молюска, якого позбавили черепашки. Мерзенного, беззахисного і жалюгідного.
— Гаразд. Я все розповім. Минулої ночі невідомі вчинили напад на будинок моди.
Смолич спідлоба глипнув на Кононова.
— Продовжуйте, я вас уважно слухаю!
— Під час нападу з комп’ютера, що стоїть у мене в кабінеті, була викрадена важлива інформація, яка стосувалася не тільки будинку моди, але й інших організацій, з якими я зв’язаний.
— І через це на вас полюють?
— Той, хто заволодів цією інформацією, отримав ключ до багатьох таємниць.
— Досить правдоподібно, — зауважив Кононов.
До зустрічі з Наталею залишалося рівно вісім хвилин.
— Ходімо зі мною, — наказав Кононов. — У мене термінова зустріч, яку я не можу скасувати. Ви можете піти зі мною. Або почекати мене, де буде зручно.
— Ні, я піду з вами, — у голосі Смолича знову зазвучали нотки страху.
— Тоді йдемо.
Кононов устав, вимкнув світло. «Треба одягти Наташину куртку, щоб вона не образилася». Він відшукав у темряві улюблену річ свого гардеробу і вийшов у супроводі Смолича на сходовий майданчик.
Прислухався. Тихо. Утім, їх могли підстерігати і в дворі. Хоча здоровий глузд підказував Кононову, що недоброзичливці Смолича не нападатимуть на нього в присутності слідчого з Управління.
— Ви на машині? — поцікавився Кононов.
— Я ж вам розповідав, що…
— Але ж ви чоловік небідний і маєте, мабуть, ще одну. А, може, й дві.
— Страшно сідати в другу, коли на твоїх очах вибухнула перша.
— Резонно.
Кононов і Смолич, озираючись, вийшли з двору.
— Гроші, сподіваюся, у вас із собою є? — поцікавився Кононов.
Смолича пересмикнуло.
— Є… — забубонів він, — не більше двохсот. Ще трохи вдома. І на рахунку в банку.
— Я не просив вас давати повний фінансовий звіт. Ще не час, — Кононов хотів зупинити яку-небудь машину, але йому ніяк не вдавалося. — Я лише хотів довідатися, чи вистачить у вас на таксі.
— Звичайно.
Зазвичай Кононов добре розраховував час. На зустріч завжди приходив за кілька хвилин. Зараз же ситуація вийшла з-під контролю.
— Не щастить… — безрадісно мовив Смолич.
Він не справляв враження людини, якій усміхнулася фортуна.
— Мусить пощастити, — буркнув Кононов, вийшовши на проїзджу частину і перегородивши шлях переляканому водієві «Волги» кремового кольору.
— Карний розшук! — він тицьнув чоловікові за кермом свою червону книжечку через відкрите віконце. — Будьте ласкаві, підвезіть нас до «Голубого Дунаю». Це недалеко.
— Сідайте, — пролепетав розгублений водій.
Смолич і Кононов сіли поруч на задньому сидінні.
Кононов попросив дозволу закурити. Водій, що був украй знервований, теж витягнув цигарку.
— Якщо можна, трохи швидше, — наказав Кононов.
За його розрахунками вони спізнювалися на чотирнадцять хвилин. Наталя могла його не дочекатися. Образитися, сісти в «Вольво» і чкурнути геть.
— Ми їдемо до «Голубого Дунаю»? Я нічого не переплутав? — запитав здивовано Смолич.
— Вас щось дивує?
— Знайомий ресторан… Я там вечеряю щодня. Іноді й обідаю. Я веду його бухгалтерію, й у мене так би мовити «пільговий абонемент»… О шостій мені завжди сервірують столик на одного. Уже, напевно, накрили.
Кононов подумав про неминучість зустрічі зі Смоличем. Якби машину Смолича не підірвали, вони все одно зустрілися б у ресторані. За умови, що Смоличу не сервірують в окремій кімнаті.
Нарешті волга зупинилася біля входу в «Голубий Дунай». Смолич щедро заплатив водієві, той втішно крекнув.
Біля «Голубого Дунаю» було не дуже людно.
— Доброго вечора, Максиме Петровичу, — вклонився швейцар у золоченій лівреї.
Кононов згадав фільми про дореволюційну Росію, де завжди показували дам у довгих сукнях і чоловіків у смокінгах.
Слідчий і бухгалтер залишили вестибуль і зайшли до великої зали ресторану. Крім неї, була ще мала, у ній справляли сімейні торжества, вечірки, ювілеї і презентації. Кононов був абсолютно впевнений у тому, що їм потрібна саме велика. І не помилився.
Коли Смолич і Кононов переступили поріг великої зали, до них підбіг пещений молоденький офіціант у білій трійці і краватці-метелику. Його волосся було щедро змащене гелем.