Нарешті процесія зупинилася біля свіжовиритої могили. Оркестр замовк — було видно, що музиканти чекали цього моменту з нетерпінням і тому закінчили грати трохи передчасно. Правда, більшість людей цього не помітила — наперед вибігли четверо добродіїв з відеокамерами. Двоє з них були явно професіоналами, підтвердженням тому слугували емблеми телебачення на їхніх куртках, інші двоє — любителями. Присутність останніх дещо здивувала Кононова, адже похорон аж ніяк не можна назвати радісною подією. Сумнівно, щоб хтось отримував втіху від перегляду зйомок похоронної процесії.
Як би там не було, але оператори захоплено займалися своєю справою: фіксували з допомогою відеокамер найприкметніші, на їхню думку, подробиці небуденної події, а труна з мореного дуба з тілом Марини Рубіної, екс-директора будинку моди і кращої у світі, за словами Осетинського, жінки, непорушно стояла поруч них і чекала, коли ж її нарешті спустять до могили.
Раптову мовчанку порушив рекламний менеджер будинку моди Корабельников. Його прощальна промова була довгою і зворушливою. Однак Кононов не слухав його. Він роззирався на всі боки.
Весь трудовий колектив будинку моди зібрався докупи. Це було на руку слідчому. Шкода тільки, що він не знав хто є хто. Йому потрібен був досвідчений гід. Тож він вирішив звернутися по допомогу до тих, хто стояв поруч.
Ліворуч переминався з ноги на ногу літній чолов’яга, що сердито вдивлявся в натовп, сподіваючись побачити хоч одне знайоме обличчя. «Цей не підходить, — вирішив Кононов, — він явно не з будинку моди». Хто стояв попереду, Кононов не міг побачити, тому що юрба усе щільніше змикалася до центру, щоб краще розчути промовця поблизу труни.
Молодик, що стояв праворуч Кононова одразу викликав у нього симпатію, оскільки був вишукано вдягнений і мав незалежний вигляд. До людей, що вміють красиво одягатися слідчий завжди відчував повагу. Тут варто зауважити, що йому подобалося не стільки дороге вбрання, скільки уміння скомпонувати одяг, підібрати кольори, акцентувати увагу на деталях. «Ну, цей точно з будинку моди», — зробив припущення Кононов. І не помилився.
— Вибачте, — Кононов упритул підійшов до молодика і вдихнув терпкий аромат французької туалетної води. — Мене звуть Володимиром, я слідчий. Не могли б ви допомогти мені з’ясувати деякі речі?
— Із задоволенням, — відповів юнак. — Мене звуть Юрієм.
Так відбулося їхнє знайомство. Коли до труни підійшов чоловік у формі й почав виголошувати прощальне слово, Кононов звернувся до молодика із запитанням:
— Юрію, а що за один цей, у формі?
— Начальник охорони, Рижов.
Кононов розглядав Рижова без будь-якого інтересу: занадто вже типажну зовнішність мав даний суб’єкт.
Та й говорив нудно й нецікаво. Тільки-но він скінчив, як його місце зайняла моложава дама з пишною зачіскою. Платинова блондинка невизначеного віку. Беззаперечно, що їй було за сорок, але от скільки років пройшло після сорокалітнього ювілею — п’ять, десять чи двадцять — залишалося загадкою. Вона час від часу схлипувала. Складалося таке враження, що смерть Рубіної зашкодила якимось чином їй.
— Це Ольга Михайлівна, закрійниця, — Юрій взяв ініціативу в свої руки, спілкування зі слідчим явно тішило його самолюбство, адже завжди приємно почувати себе обізнаним у загальних питаннях.
Наприкінці платинова блондинка так розплакалася, що Кононов не витримав і запитав:
— Ольга Михайлівна була близькою особою покійної?
— Що ви! — усміхнувся Юра. — Вони чубилися мало не щодня. Ольга Михайлівна любить розпускати язика.
— І що з того? — поцікавився Кононов.
— А Марина терпіти не могла пліток, особливо якщо вони зачіпали її за живе.
«Дуже цікавий початок», — відзначив про себе Кононов.
— А це хто такий? — запитав він, указуючи на ставного сорокалітнього пана у розкішному шкіряному плащі, застебнутому на всі ґудзики, хоча травневий день видався досить погожим. У руках добродій тримав парасольку, хоча на небі не було жодної хмаринки.
— Головний бухгалтер, — якось занадто сухо і лаконічно охарактеризував чоловіка Юра.
— Вам нічого додати? — зухвало запитав Кононов, що сподівався на більш цікавий коментар.
— Ну… — почервонів Юрій, — ви ж самі знаєте, головний бухгалтер — це персона ґрата.
Кононов звичайно знав що головний бухгалтер перебуває в курсі всіх легальних і нелегальних справ. Але і серед головних бухгалтерів трапляються на рідкість порядні люди. З виразу обличчя Юри було видно, що він притримується іншої думки.