Кононов звернувся до хлопців, що обступили дівчину:
— Чого причепилися?
Зависла пауза.
— Та от запропонували кралі з нами пройтися. Вона ніби погодилася, а тут вас лиха принесла. Ви все нам зіпсували, — вискалив зуби той з хлопців, що найбільше скидався на ватажка.
Його друзі зухвало свердлили очима Кононова, який теж розглядав присутніх. Безсумнівно, він знав хлопців.
— Що, Трухане, скучив за дитячою кімнатою?
Той, до кого зверталися, потупив очі.
— А ти, Олександре, запам’ятай: ще раз попадешся, я сам проконтролюю, щоб суд виніс справедливе рішення. Батькам більше не вдасться розчулити присяжних.
Ентузіазм хлопців одразу спав. Куди й поділася їхня ґонористість. Миттю стали сумирними.
— Облиште дівчину і йдіть собі з Богом, — суворо наказав Кононов.
Через хвилину за ними й слід пропав.
— Я їх знаю, — звернувся Кононов до дівчини. — Вони не такі страшні, як удають із себе.
— Дякую, що заступилися, — милим, досить низьким голосом відповіла дівчина, і саме цієї миті спалахнуло світло у ближньому вікні будинку.
І Кононову відразу стало зрозуміло, що він розмовляє з панною, яку лише кілька годин тому вони розглядали з Пельшом на фотографії Рубіної. Перед Кононовим стояла сама Наталя Воробйова. Неважко було здогадатися, що і Наталя збагнула, ким є рятівник.
— Я маю пістолет, газовий, але їх було так багато… — мовила Наталя і грайливо закліпала віями.
— Добре, що все обійшлося. Але яким вітром вас сюди занесло?
— А я — до вас у гості, — зізналася Наталя. — Вибачте, що так пізно… Я вас тут з восьмої чекаю.
— Приємно чути, — Кононов сам здивувався своїй галантності.
Наталя вийняла з крихітної сумочки довжелезну, стодвадцятиміліметрову цигарку. Кононов дістав запальничку, щоправда довго вовтузився, поки намацав її в кишені. Наталя нервово затяглася. Незважаючи на всі старання поводитись невимушено, вона все-таки дуже хвилювалася. Кононов теж закурив. Після третьої затяжки він усвідомив, наскільки кумедною є дана ситуація. Він у товаристві красивої дівчини стоїть біля під’їзду власної квартири, хоча ніщо не заважає йому запросити її до себе і почастувати чаєм.
Відверто кажучи, Кононов не сумнівався, що Наталя дасть свою згоду на чай — адже вона майже дві години прочекала його в машині.
Зробивши кілька реверансів для годиться, Наталя Воробйова погодилася стати гостею Кононова.
— Ось тут я й живу, — мовив Кононов, коли вони підійшли до дверей його квартири. Він трохи помарудився із замком, що постійно заїдав, на щастя Наталя цього не помітила, і впустив гостю до помешкання.
Звичайно, обстановка його квартири аж ніяк не могла справити враження на Наталю, що звикла до більш шикарних житлових приміщень. Однак, як тільки вони переступили поріг, дівчина здивовано запитала:
— Що це?
— Морський кортик. Мій батько служив у флоті, — не без гордості пояснив Кононов.
— Он воно що… — дівчина довго розглядала дивну річ. — Ніколи не бачила такої краси!
Неприємний випадок із вуличними хуліганами якнайкраще допоміг новим знайомим налагодити контакт. Кононов усвідомлював, що, якби не інцидент, усе було б зовсім інакше — значно офіційніше. Та й яким може бути неофіційний візит на квартиру до слідчого в справі про вбивство? До того ж, варто зауважити, сама Наталя одразу сподобалася слідчому.
— Сідайте, — Кононов допоміг дівчині сісти і налив у чашку чаю.
Заглянувши в холодильник, він витяг звідти тарілку з пиріжками і відразу поставив її на стіл.
— Пригощайтеся.
Наталя не соромлячись, накинулася на їжу — схоже, вона була голодною. Спостерігаючи за нею краєчком ока, Кононов думав про те, що уявляв її зовсім іншою, хоча добре розумів, що вона справді могла бути причетна до вбивства Марини Рубіної. Згадавши покійну, Кононов одразу спохмурнів. Він уже не відчував себе рятівником красивої жінки, в ньому прокинувся слідчий. Його високий професіоналізм нагадав про себе.
— А ваша дружина — чудова господиня! — похвалила пиріжки Воробйова.
— Я неодружений, — сухо відповів Кононов.
Наталя одразу відчула зміну в голосі і настрої слідчого.
Вичекавши паузу, він запитав:
— То що вас, власне, привело до мене?
Дівчина засовалася на табуретці. Її обличчя спохмурніло.
— Я прийшла поклопотатися, якщо можна так висловитися, за Мишка.