Весь будинок моди жив плітками про Марину і Михайла. Їхні стосунки обговорювали всі.
Урешті-решт, після взаємних визнань і бурхливих плотських утіх, опису яких Кононов не знайшов у щоденнику, але в тому, що вони мали місце не сумнівався, Гретинському спала думка про одруження, якою він охоче поділився з Мариною.
«Сьогодні вночі Михайло запропонував вийти за нього заміж. Я розплакалася від несподіванки, — писала Марина. — У нас відбулася розмова. Я чесно сказала йому, якої думки стосовного цього. Пояснила, що ми не підходимо одне одному за віком, розповіла про свою хворобу і те, що, можливо, ми не зможемо мати дітей. Ще — про те, як люблю його і про те, як багато він для мене значить. Михайло погладив мене по голові, немов маленьку дівчинку, і сказав, що приймає все сказане мною, хоча багато з чим не погоджується, все одно хоче одружитися на мені. Пообіцяв, що любитиме мене більше за самого себе. Він назвав мене єдиною жінкою в його житті й дав слово ніколи не згадувати про різницю у віці. Він сказав: „Ти подобаєшся мені набагато більше, ніж усі ці двадцятилітні дурепи, яким від життя не потрібно нічого, крім сексу і грошей“. Звичайно ж, я погодилася. Можливо, я припустилася помилки? Не знаю, та мені байдуже. Якщо доля відвела мені лише один місяць щастя, я не відмовлятимуся від нього. А все, що буде по тому, прийму без нарікань».
Невдовзі Гретинський і Рубіна відсвяткували весілля. «Я хотіла, щоб усе було скромно і тихо, але, мабуть, галасливої вечірки не уникнути…» — сумувала Рубіна. Її побоювання справдилися. Ресторан «Голубий Дунай» був закритий на два дні. «Нічого не вдієш, — пояснювали халдеї отетерілим і розчарованим відвідувачам, — у хазяйки весілля…»
Змінювати своє прізвище на чоловікове Рубіна після деяких вагань відмовилася. «Спершу я дуже хотіла. Адже це так милозвучно — Марина Гретинська. Набагато краще, ніж Марина Рубіна». Але все ж ділова жінка, що вирізняється тверезим мисленням, узяла гору над романтично налаштованою нареченою. Та воно й зрозуміло — навіщо витрачати час і кошти на переоформлення документів?
Після весілля в квартирі Марини молодята зробили ремонт на західний манер, купили нові меблі. Ясна річ, за кошти нареченої, яких вистачило б і на більш грандіозніші проекти. «Михайла дуже непокоїть фінансовий бік нашого життя. Я бачу, як він страждає. Соромиться моїх грошей. Де й не дивно, адже стільки гидоти говориться позаочі про наш шлюб. Навіть мені, глухій і сліпий до всього, що відбувається в кулуарах, це неприємно, а Мишко такий чутливий…»
Перші тижні після весілля Гретинський приходив на роботу, за словами Марини, «чорніший чорної землі». І не дивно. Те, що раніше називали «гідним осуду зв’язком», тепер трактували як «ганебний шлюб». Проте на стосунках молодят це, очевидно, не позначилося. «Я роблю все, щоб оточення, вороже і заздрісне, якомога менше тиснуло на нього. Якби я могла, запропонувала б Михайлові переїхати куди-небудь. У інше місто чи за кордон. На жаль, поки це неможливо — на карту поставлено все. Не можна ж віддати справу усього свого життя на поталу цим нікчемам», — міркувала Марина, яка знаходила в собі сили поводитися так, ніби нічого особливого не відбувається.
Кононов прикурив ще одну цигарку. У хід пішла третя за день пачка. Щотижня Кононов давав собі обіцянку урізати добову дозу цигарок. У періоди відносного спокою йому це навіть удавалося — потреби зменшувалися до однієї пачки і якийсь час трималися на цьому рівні. Це вселяло надію, і він періодично починав усерйоз думати про те, щоб зовсім кинути курити. На жаль, затишшя ніколи не триває довго. Отож, під час напруженої роботи Кононов знищував цигарки з подвоєною енергією. Три пачки в день він викурював під час усіх чотирьох днів розслідування убивства Рубіної. «Зате, — виправдовувався перед собою слідчий, я мало їм і майже не п’ю. Принаймні, хоч чимось мій спосіб життя наближається до здорового».
Коли Кононов докурював цигарку, на уявну сцену зненацька вийшла Наталя Воробйова. Щоправда, її ім’я згадувалося і раніше. «Вона така мила, не знаю, що б я робила без неї…»; «Де мені взяти сил, щоб любити Наталю так само, як вона мене…» Із записів Марини ставало зрозуміло, що Наталя була майже єдиною у її близькому оточенні людиною, яка схвалювала зв’язок Марини з Гретинським і їхній шлюб. «Мене всі засуджують і ніхто не розуміє. Лише Наталя спроможна відчути усі мої переживання. Спасибі їй за це», — щиро зізналася Марина у своєму щоденнику.
Кононов згадав Наталю і сцену біля під’їзду, їхнє непорозуміння і дивний сон, що розвіявся вранці, як дим.
З появою Наталі Кононов відчув, що його інтерес до подій, описаних у щоденнику, зріс. Йому було цікаво читати не тільки як слідчому, але і як мужчині.