— З будинку моди. Просять негайно приїхати, але не пояснюють чому, — сказав я Пельшу і Ходошеві.
— Дуже цікаво, — байдуже мовив Ходош.
— Авжеж, — погодився я.
— Я теж поїду, — визвався Пельш. — Якщо, звичайно, можна.
— Якщо не заперечуєте, я підкину вас на своєму джипі. Я, звичайно, не нав’язуюся, але мені, як адвокату, мабуть, є сенс туди навідатися.
Я не був упевнений, чи варто йому потикати туди свого носа, але перспектива під’їхати до будинку моди на джипі мені сподобалася.
— Не заперечуватиму, — погодився я і підморгнув Пельшу.
10 травня, 12.27
У новенький джип пана Ходоша сіли троє. Власник машини, слідчий Володимир Кононов і його молодший колега Ігор Пельш. Джип безшумно рушив з місця і полетів, тримаючи курс на будинок моди «Наталі».
Вони доїхали до місця призначення дуже швидко. Ходош припаркувався біля самого ґанку, вийшов з машини і рішучою ходою попрямував до дверей з написом: «Тільки для співробітників». Він явно бував тут і раніше.
Чорний хід був чорним тільки номінально. Килимові доріжки покоїлися на широких сходах, а в горщиках красувалися доглянуті і добре освітлені штучним світлом пальми і фікуси.
Ходош упевнено сказав «сюди» і вказав пальцем на двері з табличкою «директор Марина Рубіна». Очевидно, поки не минув термін жалоби, незважаючи на те, що табличка морально застаріла, її ніхто не зважувався зняти. Тим більше, що нового директора поки не було. Прийняв нас головний бухгалтер, пан, який був на похороні у шкіряному плащі.
Нас зустріла Маринина секретарка, дівчина років двадцяти восьми. Кононов згадав, що вже бачив це кирпате личко на похоронах і чув цей дзюркотливий голосок по телефону, коли сповіщав про вбивство півгодини тому.
— Марія, — нервово представилася дівчина.
— Це ви нам дзвонили?
— Я, — підтвердила дівчина.
— То що у вас сталося?
— Я бачила Марину Рубіну, — запинаючись, сказала Марія.
— Сьогодні? — Кононов ледве стримався, щоб не розсміятися.
— А чого б я вам дзвонила. Я ж не дурепа.
— А ви впевнені, що це була саме Марина?
— Абсолютно, — якось у ніс проговорила Марія, і Кононов зміркував, що причиною тому є не нежить, а сильне хвилювання. — Ми ж із нею пропрацювали разом шість років, щодня зустрічалися.
— А де ви її бачили?
— Вона заглянула в кабінет за десять хвилин до того, як я подзвонила вам. Я так перелякалася, — очі дівчини наповнилися сльозами, але вона стрималась.
— І що було потім? — це запитання здалося Кононову геть ідіотським.
— Я вискочила за нею, але не одразу, тому не знаю, куди вона поділася.
Ходош попросив дозволу закурити і, не дочекавшись відповіді, дістав з пачки цигарку. Сизі клуби диму заповнили кімнату. Обстановка була вкрай напруженою.
— А що було потім? — цинічно втрутився у розмову Пельш. — Що ви зробили потім?
Марія розгублено подивилася на нього.
— Потім я побігла до Ольги Михайлівни. Коли відкрила двері, її пересмикнуло. Вона сказала, що теж хвилину тому бачила Марину і злякано перехрестилася. Я і не думала, що вона така набожна.
— Це схоже або на колективну галюцинацію, або на розіграш, — прокоментував почуте Пельш.
Марія отетеріла:
— Який розіграш! Це була Марина, одягнена у свій улюблений костюм — сіренький лляний з букле!
Ходош і Кононов здивовано переглянулись. Пельш, стояв біля вікна, безсторонньо розглядав автомобілі і не реагував на те, що відбувалося.
— Що робитимемо? — запитав Кононов, якому було дещо ніяково. Йому згадалися його нічні кошмари, що дошкуляли йому всю ніч.
Пельш зробив розумну пропозицію.
— Ходімо поговоримо з Ольгою, як ви сказали?..
— Михайлівною, — уточнила Марія.
— Можна я залишуся тут? — попросив Ходош.
У нього було таке обличчя, ніби він зараз виблює.
— Бога ради, — сказав Кононов, що уперше, мабуть, побачив в адвокаті Осетинського щось людське. — Звичайно, ми незабаром повернемося.
— Може, кави, — запропонувала Марія і тремтячими руками ввімкнула в розетку білий імпортний чайник з безліччю кнопочок і різних прикрас.
— Охоче, — сказав Ходош, який, здавалося, уже шкодував, що напросився скласти компанію Кононову і Пельшу.
— Кабінет Ольги Михайлівни через двері ліворуч, — пояснила Марія, яка розуміла, що розмова міліціонерів зі свідками буде більш довірчою, якщо не заважатимуть сторонні.
Пельш і Кононов вийшли, безпардонно хряснувши дверима, немов вони перебували в Управлінні.