Я звівся на ноги, відсунув пакет із шампанським, дістав пістолет і, перевіривши обойму, глибоко зітхнув. Мені потрібно було висадити двері з першого удару. Раптом мене осяяла досить банальна думка, настільки банальна, що я мимоволі посміхнувся.
Поклав пістолет у кобуру і знову сів.
Наталі просто немає вдома. Немає — і все. Цей варіант, найтривіальніший, чомусь не спав мені на думку.
Я дістав папір і ручку (їх я завжди ношу з собою) і написав друкованими літерами: «Наталю! Обов’язково подзвоніть мені в будь-який час додому чи на роботу. Це дуже важливо. Кононов». Склав аркуш учетверо і засунув його в щілину між дверима і підлогою.
Коли я вийшов з будинку, періщив дощ. У моїй голові роїлися невеселі думки: життя минає, грошей нема та й робота така… У трамвай я сів уже з відкоркованою пляшкою шампанського і, показуючи приклад поганої поведінки в громадських місцях, усю дорогу неквапливо пив з горла. То ж не дивно, що я забув зробити пересадку і знову опинився перед своїм рідним Управлінням.
Додому я дістався тільки на початку одинадцятої і, не відчуваючи ніг, ледве доліз до ліжка.
Розділ 6
11 травня, 8.44
Уранці Кононов виявив, що нема хліба, молоко прокисло, а варення вже давно з’їли. Коли і хто, він не міг згадати. У холодильнику було лише два яйця, з яких він посмажив яєчню і стоїчно з’їв її без нічого, щоправда, запив уже тричі завареним чаєм.
11 травня, 9.40
— Володимире Михайловичу?
Прапорщик Котов здригнувся, побачивши перед собою Кононова, якого не знав в обличчя.
Кононов зайшов у кімнату, де чаювали чергові СІ30, коли закінчилася перша зміна і, відповідно, чергування Котова. Запримітивши в очах прапорщика здивування, Кононов представився.
Обличчя Котова пересмикнув страх — він, напевно, пошкодував, що розповів слідчому про записку Гретинському.
— Не хвилюйтеся, Володимире Михайловичу, намагався заспокоїти його Кононов. — Ви правильно вчинили — і коли відмовилися передати записку, і коли подзвонили мені. Я ціную вашу чесність і прошу вас ще про одну послугу.
Котов полегшено зітхнув.
— Охоче… охоче… — сказав він тихо, майже нерозбірливо.
— Річ у тому, що я б хотів попросити вас допомогти мені скласти фоторобот людини, яка просила передати записку. Обіцяю вам, що про всю цю історію не довідається жодна собака.
Котов усміхнувся.
— Я завжди готовий допомогти розслідуванню справи, — запевнив Кононова Котов.
— Ви зараз вільні? — запитав Кононов таким тоном, що не терпить заперечень.
— Вільний, звичайно, — приречено сказав Котов, защібаючи сумку.
Через якийсь час Кононов і прапорщик Котов пройшли через прохідну Управління.
— Це мій кабінет, — Кононов грав роль привітного господаря.
Пельш, як звичайно, сидів за комп’ютером з розумним виглядом, але з його обличчя Кононов побачив, що подумки той серед своїх віртуальних героїв.
— Це Ігор Пельш, мій напарник. Він допомагатиме нам складати фоторобот, — представив Кононов Пельша, який сприйняв повідомлення, свого напарника без будь-якого ентузіазму.
— Прапорщик Котов, — представився Володимир Михайлович.
— Ви можете починати без мене, я поки зварю каву, — діловито сказав Кононов.
— Сідайте, — роздратовано мовив Пельш, якому завжди діставалася найважча робота.
Котов боязко сів на стілець. Кононов уключив кип’ятильник, а Пельш запустив неймовірно складну і дорогу програму, подаровану Управлінню ситими нью-йоркськими колегами. Спасибі Булавіну.
Машина довго пищала, вінчестер видавав незрозумілі звуки, Пельш лаявся. Пройшло чимало часу, поки він нарешті сказав:
— Готово!
Кононов розлив каву по пластикових склянках і приєднався до Пельша й Котова.
Пельш пропонував на вибір Котову обриси обличчя. Анфас, профіль, півоберт. Котов, переглянувши близько тридцяти варіантів, непевно мовив:
— Здається, цей? Або наступний?
Пельша дратували тугодуми, до числа яких, безсумнівно, він зарахував і прапорщика Котова.
Після перегляду варіантів облич приступили до зачісок. Котов довго вагався між звичайним «їжачком» і дуже коротким.
— Та що ви мені зачіска, зачіска! — плаксиво мовив Котов. — Не було в нього ніякої зачіски, просто стрижене волосся.
Мабуть, слово «зачіска» асоціювалося у Котова з волоссям його дружини або Валерія Леонтьєва. У них, на його думку, безперечно, зачіска, а от у хлопця, що пропонував йому передати записку Гретинському, зачіски не було.