Це трохи заспокоїло Наталю.
— Не маю наміру і надалі розповідати про це. Але за однієї умови. Ви маєте мені дещо пояснити.
— Що? — насторожено запитала Наталя.
— Насамперед пообіцяйте, що ви більше не фланіруватимете по будинку моди в одязі Марини Рубіної.
— Обіцяю, — відразу погодилася вона.
— А тепер розкажіть, з якою метою ви влаштували весь цей спектакль. До речі, блискуче зіграний.
Наталя розчавила руками пакет з-під соку і знову закурила.
— Це дуже просто. Я хотіла вивести з рівноваги справжнього вбивцю! — сказала вона. У цей момент дівчина нагадувала скандинавську богиню помсти, що подалася на пошуки клятвопорушників із закривавленим мечем у руках.
Кононов чекав приблизно такої відповіді і був радий, що його сподівання справдилися.
— То виходить, ви впевнені, що справжній убивця якимось чином причетний до роботи будинку моди?
— Не впевнена… Просто думаю, що він цілком може контактувати з його працівниками.
Кононов був утішений зміною мовної інтонації. Наталя нарешті заговорила з ним як з людиною, а не як із залізним Феліксом.
— А чому ви такої думки?
— Буквально за день до вбивства мені подзвонила Марина…
Наталчині очі затуманилися сльозами, але через хвилину вона уже взяла себе в руки і спокійно продовжувала:
— Ми з нею останнім часом бачилися не так часто, ніж зазвичай. Вона була дуже зайнята, та й у мене справ по горло. Я ж змінила місце роботи, збиралася зайнятися шоу-бізнесом…
(Кононов здогадувався, що між Мариною і Наталею відбулося відчуження. Напевно, Наталя дуже розлютилася б, якби довідалася, що Кононов ознайомився з щоденником Марини.)
— Тому, — продовжувала свою розповідь Наталя, — останнім часом ми все частіше спілкувалися по телефону. Вона подзвонила мені, ми побалакали про те, про се. Потім я запитала в неї, як справи на роботі. Запитала задля годиться. Але чергової відповіді, на зразок «усе гаразд», я від неї не почула…
— Що ж вона сказала?
— Вона сказала «спасибі, хріново». Так і сказала. Марина взагалі-то не лихословила, і слів таких я від неї жодного разу в житті не чула… Я запитала: «Що сталося?» Вона помовчала, потому відповіла: «Тобі краще в такому бруді не порпатися». Я звичайно, запитала, про який бруд ідеться. Вона неохоче сказала, що пояснить при зустрічі. Та от тільки зустрітися нам не вдалось.
— Скажіть, Наталю, а чи були в Марини недоброзичливці? Я не маю на увазі пліткарів чи заздрісників. Я говорю про тих, що могли зважитися на вбивство?
— Напевно, були. Звичайно, її стосунки з деякими колегами не можна назвати ідеальними, але я гадки не маю, хто міг так зненавидіти Марину, щоб наважитись убити.
— А з ким вона конфліктувала?
— З Рижовим, начальником охорони, увесь час лаялася. Але усе через якісь дрібниці. Непорозуміння виникали з бухгалтером, але, по-моєму, виключно на діловому ґрунті… З Корабельниковим вона скандалила десь із місяць тому… Хтось комусь недоплатив… Теж дріб’язкова історія.
— А Сапегін? Що ви можете сказати про Сапегіна, крім того, що я вже чув від Ходоша?
Наталя блиснула своїми бездонними карими очима.
— Вітольд надзвичайно велемовний, але я сумніваюсь, щоб він зміг усвідомити всю складність даного питання. Та й Сапегіна він не знав. А той — боягуз і сволота, якої світ не бачив.
У кімнаті запанувала тиша. Кононов згадував свій останній візит до Сапегіна і зіставляв почуте з тим, що сказала Наталя. Вона теж, до речі, замислилась, думала про щось своє і не звертала уваги, що попіл з цигарки падав на підлогу.
— Я розповім вам одну брудну історію, — задумливо сказала Наталя. — Але, може, спершу вип’ємо кави?
— Із задоволенням, — погодився Кононов, якого надзвичайно тішило те, що їх розмова ставала дедалі невимушенішою.
Поки Наталя варила каву, Кононов мовчки милувався її витонченим станом, закутаним у рожевий халатик. Вона скидалася на дівчинку, що порається коло плити.
Потім Наталя поставила в центрі столу джезву з гарячою духмяною кавою і продовжила свою розповідь.
— Сапегін асоціювався і в мене, і в Марини завжди з грошима та шантажем.
— Наскільки мені відомо, він якось був позичив у Марини під відсотки досить велику суму. Щось біля чотирьох тисяч доларів, — сказав Кононов задля того, щоб показати, що теж дещо знає (не даремно ж він відвідав цей снобський чи радше нуворишський «Євротур»!), але, виявляється, зачепив Наталю за живе — та закричала так, немов її вкусила гадюка: