— І як же він називався? — поцікавився Кононов.
— «Попка». Саме так, «Попка». Ви вже вибачте мені цю фамільярність, але з пісні слів не викинеш.
— І яка ж інформація містилася у цьому файлі? — поцікавився Кононов.
— Я теж її про це запитала. Але Марина, як зараз пам’ятаю, почервоніла і сказала, що як тільки спробувала переглянути зміст файла, у кабінет вбіг розлючений Смолич і, вигукуючи непристойні слова, виключив комп’ютер. Уявляєте, Володимире!
— Може, у нього там були які-небудь адреси повій або якась гра порнографічна? — зробив припущення Кононов.
Звичайно, він сам сумнівався у правдивості зроблених ним гіпотез. Хіба нормальний здоровий чоловік обурюватиметься, якщо його начальниця, сучасна жінка, побачить у нього в комп’ютері оголених одалісок. Хоча, звичайно, буває різне.
— А що ви можете сказати про Максима Петровича як про людину?
— Майже нічого. Знаю, що живе на широку ногу один у трикімнатній квартирі. З нашими манекенницями ніколи не заводив шури-мури, хоча неодружений, міг би позалицятися до кого-небудь. Тримає величезного мармурового дога. Він з ним одного разу приходив на якийсь пікнік. Я жодного разу не бачила його без піджака, він, по-моєму, взагалі роздягатися боїться. Завжди на ньому забагато одягу. Оце, мабуть, і все…
— Не так уже й мало…
Кононов крутив у руках запальничку, перебираючи у пам’яті всі питання, які він поставив, міркував про що ще можна запитати. На закінчення він випалив, намагаючись поводитися якомога невимушеніше: Михайло скоро приїде?
Наталя глянула на годинник, що притулився до квіткового горщика з напівзігнилою рослиною.
— Буде через півгодини. Ви хотіли б з ним переговорити?
Кононов втупився в куток, де на табуретці стояв недорогий радіоприймач, і робив вигляд, що обмірковує запитання Наталі. Насправді ж, говорити з Гретинським йому не було про що.
— Ні, не хотів би, — і, відразу ж змінивши тон, за питав: — Наталю, у вас випадково немає батарейок? У моєму сотовому сіли.
Наталя була вражена:
— У вас є сотовий телефон?
— Службовий, спеціальної марки, — безтурботно збрехав Кононов.
— Зараз пошукаю, — знизала плечима Наталя і обвела поглядом кімнату.
Витягла з радіоприймача чотири досить пристойні «пальчики».
— Я вас не розорив? — винувато запитав Кононов, засовуючи батарейки одну за одною в надра нещеретівського шпигунського знаряддя.
— Та що ви! — усміхнулася Наталя. — Така дрібниця…
Хоча Кононов розумів, що не завдав Наталі ніякого збитку, почував себе незручно. Йому хотілося зробити для Наталі щось особливе, приємне, що запам’яталося б на все життя. Він набрався хоробрості і поставив найдурніше запитання з усіх, які ставив упродовж останнього тижня. А вибирати було з чого.
— Наталю, ви любите літаки?
— Люблю, — відразу відповіла вона.
— Тоді, — не даючи їй можливості опам’ятатися і заодно відмовитися, сказав: — Я хотів би запропонувати вам політати.
— Політати? — недовірливо запитала Наталя, її очі округлилися, як у маленької дівчинки, якій уперше запропонували покататися на американських гірках.
— Саме політати. Погоджуйтеся — не пошкодуєте.
Кононов знав, що Наталя авантюристка і зірви-голова. Він не сумнівався, що Наталя Воробйова — справжня валькірія, яка обожнює польоти і любить гойдалки величезних розмірів.
— Згода!
Кононов не помилився — вона таки погодилася.
— Але, прошу вас, пообіцяйте, що нікому не розкажете про нашу домовленість, поки ми не здійснимо політ. Домовилися?
— Авжеж!
Кононов розумів, що більшого від цього вечора уже не отримає, тому попрощався і пірнув у вологу травневу ніч. І тільки коли хвіртка за ним закрилася, згадав, що не сказав Наталі найголовнішого. Коли він її покатає? «Зорієнтуємось, у нас усе попереду», — сказав він сам собі. У нього був напрочуд гарний настрій.
11 травня, 21.09
— Пане майоре?
— Я-а.
— З тебе пляшка. Я тобі батарейки замінив.
— Красно дякую. Мені, до речі, тут сидіти двадцять хвилин залишилося, ти ж пам’ятаєш угоду?
— Пам’ятаю-пам’ятаю. Що нового?
— Твій підопічний навідався у будинок номер вісім на Лева Гумільова, це така здоровенна сталінська конструкція…
Я з цікавістю слухав його. Скільки разів за останні дні я бачив цей будинок наяву і в своїй уяві!