— Куди це ми їх засадимо? Нікуди ти їх не засадиш. І знаєш чому?
— Ні? — ображено запитав Пельш.
— Тому що вони поводилися адекватно своєму службовому становищу і нашій з тобою поведінці. Служба в них така, розумієш?
— Володю, яка служба? Вони ж у нас першими стріляли, — Пельш не на жарт розсердився.
— А хто першим у будинок моди поліз?
— Ми, — тужно мовив Пельш.
— Отож-то й воно, Ігоре, — відповів я повчально. — І вагомих оперативних причин для проникнення в нас не було. Будь-яка бульварна газетка за три сотні погодиться надрукувати статтю «Міліціонери — розбійники». Тому з нашого боку ні позову, ні службової доповіді Булавіну, ні взагалі будь-якого витоку інформації не повинно бути. І не буде. О-кей?
— Гм, о-кей, — неохоче погодився Пельш.
— А ти молодець, — простягнув я йому руку. — Чудовий напарник.
— Ти теж нічого, — сказав він, потискуючи мою долоню. — До речі, в мене є для тебе одне службове повідомлення. Дозволиш? — змовницьки запитав Пельш.
— Викладай, що там у тебе.
— Розумієш, поки ти там нишпорив у столі бухгалтера і гортав порнографічні журнальчики…
— Ніяких журнальчиків там не було, — запально перебив його я.
— А на комп’ютері… Та це не важливо. Словом, я вставив дискетку в комп’ютер і дещо скачав.
— Ти хочеш сказати, що встиг переписати… — моє обличчя мимовільно витягнулося, і я широко усміхнувся.
— Усе, варте уваги, і, зрозуміло, базу даних з антикваріату.
— Покажи-но, — з викликом мовив я, так ніби Пельш стверджував, що вміє підтягуватися на одному пальці, а я сумнівався в його вправності.
Пельш поліз у ліву кишеню штанів, довго нишпорив у ній.
— Загубив?
— Не зовсім, — збентежено промимрив Пельш.
— Тоді поясни, що сталося, — сказав я, відчуваючи, що сталося щось неприємне.
— Глянь-но сюди. Коментарі потрібні? — Пельш витяг з кишені дискету, хоча правильніше буде сказати те, що залишилося від неї — зовсім пошкоджений металевий сердечник.
Про те, щоб зчитати інформацію, можна було забути.
— Кишеня пошкоджена?
— Прострелена наскрізь. У двох місцях.
— Подякуй долі, що куля відскочила рикошетом, міг би лишитися без стегна.
— Спасибі, спасибі, спасибі, — розлютовано затарахкотів Пельш, киваючи головою, як китайський болванчик. — Було б краще, якби шматок м’яса вирвало, не так уже й страшно, а так уся робота коту під хвіст. Тепер на бухгалтера не натиснеш.
— Якби тебе поранило, ми, мабуть, не вибралися б з будинку моди живими. Крім того, дискета не доказ. Як ти довів би, що списав її саме з комп’ютера бухгалтера, а не взяв у себе в Управлінні.
— Як це не доказ? Чи знаєш ти, комп’ютерний нечемо, що база даних бухгалтера реєструвала дату і час будь-якої операції копіювання інформації на сторонню дискету? І єдина, підкреслюю, єдина дата, яка там стояла, це п’яте число п’ятого місяця цього року?
— П’ятого місяця? — перепитав я, згадуючи, що п’ятим місяцем є травень.
— П’ятого травня, напередодні вбивства Рубіної, рівно тиждень тому, бо вже субота, друга година ночі, бовдуре неотесаний.
Я трохи образився і, щоб якось насолити Пельшу, сказав:
— Це нічого не означає.
— А які тобі докази потрібні? Сьогоднішня розмова з Гретинським, про яку ти вже встиг забути, хіба не є доказом? Але ж він у дружній і невимушеній обстановці, за ThunderhawK’oM, якого ти, до речі, зовсім незаслужено зневажаєш…
— О Боже! Гретинський також маніяк?
— З чого ти взяв?
— Він теж, як оглашенний, прикипає до екрана комп’ютера і літає по джунглях… А я гадав, що він нормальний хлопець і гарний залицяльник.
— А він і є нормальний хлопець, на відміну від тебе.
Наша розмова поступово перетворювалася на гризню.
— Гаразд. Він — нормальний хлопець, а я — зануда, але ти можеш пояснити, що тобі вдалося вивідати в нього?
— Я ж намагаюся тобі розтлумачити, а ти постійно перебиваєш.
— Вибач.
— Річ у тому, що Гретинський в очі не бачив ніякої утиліти мішок і взагалі нічого не знає про неї, що якраз підтверджує його непричетність до вбивства. Як я про це довідався, краще не запитуй, тому що однаково нічого не зрозумієш, але інформація достовірна.
— Дуже добре, але вона не така вже й важлива, — невдоволено буркнув я.
— Справді, головне, що Михайло бачив, як ввечері в суботу Марина дістала із сумочки якусь дискету і щось переписала з неї на жорсткий диск. Зазвичай, усе, що Рубіна приносила, вона якось коментувала: мовляв це нова іграшка або цікава колекція жіночого одягу. А того разу — і словом не обмовилася. Переписала, поклала диск назад у сумочку — і нічичирк.