Розмірковуючи над цим, Кононов почав мислити в зовсім іншому напрямку. Сфера професійного застосування вбивці-одинака там, де він діє, а того, хто перебуває у змові з кимось-там, де існує кримінальна група або домовленість між особами. Словом, справу доведеться мати з безпосередніми клієнтами колег з відділу по боротьбі з організованою злочинністю.
Кононов допив каву, поставив тацю на місце і вийшов з кафе. «Тепер принаймні ясно, чим займатися найближчу годину», — сказав він сам собі. Через півгодини слідчий був уже біля входу в Управління і благав долю лише про те, щоб не потрапити раніше, ніж треба на очі Булавіну.
12 травня, 11.28
Відділ по боротьбі з організованою злочинністю займав цілий поверх північного крила. Щоправда, його назва не зовсім точно відбивала специфіку діяльності відділу. Правильніше було б назвати його «відділом спостереження за організованою злочинністю». Річ у тому, що «боротьба» на завершальному етапі передбачає наявність результатів, а «спостереження» є лише процесом. Результатів було мало, зате «процес» здійснювався безупинно. Але працівників відділу не можна звинувачувати у відсутності результатів. На те були вагомі причини. Як-от: недосконале законодавство, корумпованість вищих ешелонів влади, погана матеріальна база тощо. Тому посадити кого-небудь або хоча б пригрозити вдавалося порівняно рідко.
Зате для ведення спостереження запроваджувалися усілякі новації. Аналітики у відділі працювали першокласні, мізки мали золоті. Хлопці з відділу знали про організовану злочинність міста все. Знали, але нічого зробити не могли.
Кононов не збирався схиляти їх до яких-небудь дій. Йому потрібна була тільки інформація. І нічого більше.
— Ба! Кого я бачу! — загорланив Букреєв. — Володимире Андрійовичу!
— Привіт, Андрію! — вигукнув Кононов, йому було дуже приємно бачити старого друга.
— Ніби й працюємо в одній організації, а бачимося раз у півроку, — журився майор Букреєв.
— Що поробиш, таке життя, — сентиментально мовив Кононов.
— Якими вітрами вас сюди занесло, Володимире Андрійовичу?
Майор Букреєв відчував неабияку насолоду називаючи Кононова, свого однокашника, на «ви». Він мав аналітичні здібності, і Кононов цінував його професійні навички так само, як і веселу вдачу та поступливість. Працювати з Букреєвим було приємно. Шкода тільки, що зустрічалися вони нечасто.
— Та от за консультацією до тебе прийшов. У мене тут одне дільце ніяк не…
— Зрозуміло, що не… А як же інакше? — Букреєв чудово розумів суть справи. Незакритих справ у відділі по боротьбі з організованою злочинністю було набагато більше, ніж у будь-якому іншому. — Що тебе цікавить?
— Та вбивство одне. У мене є підозра, що його замовили високі посадові особи. Словом, мене цікавить одна фірма…
— Без проблем. Але зауваж, що дрібницями ми не займаємося. На великих акул і мурен у нас, звичайно, є досьє. А от на всяких там…
— Ідеться про фантастичні суми…
— А як називається організація? — Букреєв відімкнув сейф і чекав, коли ж Кононов назве фірму, яка його цікавить.
— «Євротур», — мало не по складах вимовив Кононов.
— A-а, усе ясно, — сказав Букреєв і витяг папку, з ідентичним написом. — Утім, я і без документів розповім тобі, що це за організація…
Кононов і не збирався протестувати. Букреєв, втішений, що йому вдалося справити враження, заговорив ментовським тоном.
— «Євротур» — крамничка неподалік від колишнього будинку Політпросвіти. Пам’ятаєш це приміщення?
— Аякже… — протяжно мовив Кононов, пригадуючи свою нічну мандрівку.
— Директором у них працює якийсь Сапегін. Хлопці займаються тим, що возять дружин нуворишів по закордонах. Крім того, торгують чим завгодно — майонезом, шинкою, сантехнікою, автозапчастинами. Оборот у них ого-го і, ясна річ, аж ніяк не за рахунок туризму. На цьому великих грошей не заробиш. Ще я знаю, що в них зв’язки на багатьох митницях, що переганяють вони через румунський кордон антикваріат і напівлегальний мотлох. Податки платять справно, але вони, прямо скажемо, замалі у порівнянні з їхнім реальним оборотом. Ще, чи вистачить? — Букреєв запитував так, як це роблять учні, які визубрили нудотний матеріал і сподіваються на похвалу вчительки.
— Ще, звичайно, ще! Якщо можна, більше про Сапегіна.
— Про Сапегіна то й про Сапегіна… — погодився Букреєв. — Є такий тип. Він, звичайно, не головна особа фірми. Тобто я хочу сказати, що він там грає другорядну роль. Про таких кажуть «мордою торгує». Ти його хоч раз бачив?