— Бачив, — запевнив його Кононов, намагаючись вкласти у свої слова якнайбільше щирої зневаги.
— Тоді набагато легше. Я його давно знаю. Пам’ятаєш Бурова, грозу місцевих партократів і друга всіх стукачів в окрузі? Його судили років п’ять тому?
— Пам’ятаю, мені один адвокат, що Бурова в суді захищав, усі вуха про цю справу продзижчав.
— Як прізвище того адвоката?
— Ходош.
— Так-от Сапегін у Бурова працював фотографом — клацав усякий компромат і ще по сумісництву був хлопчиком на побігеньках. Він досить швидко обтесався, звикся, завів корисні знайомства, а коли хазяїна посадили, дав драла. Але знайомства в нього залишилися!
— Хто б міг подумати! Я, чесно кажучи, вважав, що Сапегін до того, як засів у «Євротурі», корів пас.
— Ех, Володимире Андрійовичу! — зітхнув Букреєв, ніби кажучи «Який ви наївний!». — Корів Сапегін не пас. Після арешту Бурова він зник кудись на півроку — принаймні з мого поля зору. А з’явився вже в особі процвітаючого директора.
— Як ти вважаєш, чим він займався ці півроку?
— Бігав по колишніх друзях Бурова й авторитетах і пропонував свої послуги. Може, ще відсиджувався якийсь час на дачі чи в родичів. Про всяк випадок, щоб зрозуміти, куди вітер дме…
— Ага. А якої думки про «Євротур» магнати міста?
— Не знаю, — чесно сказав майор Букреєв. — Думаю, «Євротур» їх не дуже цікавить. Хоча…
— Дякую. А чи знаєш ти будинок моди «Наталі»?
Букреєв наморщив чоло і прикусив губу. Він завжди робив так, коли потрібно було щось згадати. Така манера дещо тішила Кононова. Він і зараз не зміг стриматися, щоб не посміхнутися.
— Знаю. Цікава молодь, що займається моделюванням одягу. Хоча…
Букреєв заглянув у сейф і витяг звідти тонюсіньку папочку. Хвилин п’ять він переглядав її вміст, Кононов з надією спостерігав за його діями.
— Хоча, — тріумфував Букреєв, — і у них рильце в пушку. Останні півроку, як видно зі звітів, вони теж займаються нелегальною діяльністю. Торгують і…
— І? — нетерпляче запитав Кононов.
— І шастають туди-сюди по закордонах. Очевидно, не без посередництва вже згаданого «Євротура». Їхні офіси розташовані неподалік один від одного. А загалом, будинок моди — дрібна рибка.
— Можливо, але саме директора цього будинку моди й убили. Марину Рубіну. Це ім’я тобі про щось говорить?
— Ні, — відразу відповів Букреєв.
Відповідь Букреєва втішила Кононова: це означало, що Марина не зв’язана із кримінальними структурами.
— А Максима Петровича Смолича?
Кононову довелося чекати відповіді хвилини три.
— Смолич… Це ім’я я десь чув. Він, по-моєму, раніше працював в одній… Здається у «Інвестбуді»? Хоча ні, не пам’ятаю.
Кононов засмутився, але гріх було скаржитися на долю: він дізнався багато нового.
Ще півгодини Кононов витратив на беззмістовну балаканину — щоб Букреєв не подумав, що він заходить до нього тільки по роботі, а вже потому залишив територію найзагадковішого відділу Управління.
12 травня, 13.19
— Ага, — тріумфально сказав Булавін. — Громадянин Кононов власною персоною. Скажи, Володю, ти часом, з роботи не звільнився? А то ми швиденько оформимо відповідні папери і підеш у ресторан подавати сам знаєш кому ананасову воду.
Булавін ніколи не жартував. Ніколи. Будь-який його жарт чи гра слів, були жорстокіші за команду НКВД — «Розстріляти!» Усе, що він говорив, потрібно було сприймати дуже і дуже серйозно. Вибору в мене не було. Я знав назубок усі його викрутаси. Звичайно, я збрехав йому, коли сказав, що Гретинський не зізнається, насправді в моєму сейфі лежали його показання.
— Дозвольте доповісти, пане полковнику.
— Сідай. Розповідай.
— Осетинського довелося відпустити під розписку. Адже проти нього немає ніяких фактичних доказів.
— Пістолет?
— Підкинутий. Знайшлися свідки, які бачили, як у машину Осетинського залазив невідомий.
— Сигнал у міліцію?
— Гадаю, його зробив справжній убивця або його підручний.
— А сам мотив злочину?
— Найбільше зацікавлений, у тому, щоб посадили Осетинського зведений брат Рубіної.
— Його прізвище?
— Сапегін.
— Далі.
— Про Осетинського все.
— Далі! — гаркнув Булавін.
— Прапорщик Котов із СІЗО доповів мені, що якийсь чоловік пропонував йому чималі гроші за те, щоб він передав Гретинському записку. Ми склали фоторобот. Сьогодні я упізнав цього типа.