Звичайно, йому потрібно було поставити Смоличу чимало запитань. Але він вирішив, що вести допит у такій обстановці і необачно, і немає сенсу.
— Якби ви не пішли в магазин, то, цілком можливо, над вашою головою просвистіла б бандитська куля.
По обличчю Смолича пробігла тінь страху.
— Можливо. А, можливо, і ні. Усі під Богом ходимо.
— Авжеж, — підтвердив Кононов і глибоко затягнувся.
— Як ведеться розслідування? — це питання, поставлене Божевільним Максом, що намагався змінити тему розмови, пролунало для Кононова немов грім серед ясного неба. Але він не розгубився. Напустив на себе бундючного вигляду і сказав:
— Є одна заковика. Ніяк не можемо відшукати алібі для Марининого сусіда — якогось Силіна. Дуже неприємний тип, постійно хитрує. Доказів, щоправда, проти нього небагато. Однак я зобов’язаний завершити розслідування до середи. Керівництво того вимагає. А мені неприємності не потрібні, — Кононов з усіх сил намагався бути щирим. — А як ваші справи? Примари більше не з’являлися? — запитав він абсолютно серйозно.
Смолич дістав картату носову хустку, висякався, мабуть, задля того, щоб виграти кілька секунд.
— Ні, слава Богу, не з’являлися. Принаймні ніхто їх не бачив. А так усе по-старому.
Кононов з нетерпінням чекав саме такої відповіді. Ні слова, ні півслова про нічних гостей, про сигналізацію й охоронців. Ніби нічого й не сталося. Може, наш Божевільний Макс і справді божевільний, але дурнем його не назвеш.
— Ви кабінет ремонтувати зібралися? Двері виламали, — запитав Кононов на прощання.
— Давно треба було, але все ніяк не міг зібратися — байдуже мовив Макс. — Нарешті зібралися.
12 травня, 17.36
Хлопці на синьому «Москвичі». Автоматні черги. Понівечені автомобілі. ГАЗ-64 колег з ДАІ, показання, свідки. Ще один ГАЗ-64 з найближчого відділення. Кононов вийшов із зони військового конфлікту і попрямував до тролейбусної зупинки.
Що робити з фотороботом? Куди подіти базу даних з антикваріату, яка, до речі, існує тільки в збудженій уяві Пельша. Як присмирити Смолича? Чи можна це зробити? І коли найкраще? Може, відразу разом із антикваріатом здати його майорові Букреєву? Він, напевне, буде радий довідатися, що на одного клієнта у нього побільшало. Заведе папочку і стежитиме років двадцять.
Але проблема не тільки з антикваріатом. Річ ще й у сірниках. Колекціонер сірникових коробок. Він, напевно, не користується запальничками. Так аматор музичних скриньок терпіти не може магнітофони і CD-плейери. Гретинський і Наталя користуються запальничка ми. Марина теж: вона терпіти не могла сірників — вони набираються вологи, смердять, ламаються. У квартирі Марини знайдено одного-єдиного обгорілого сірника. Хто від нього прикурював? Коли можна буде розставити по місцях сірникові коробки та інші речдокази? Завтра, післязавтра, ніколи?
А чому, власне, завтра? Можна і сьогодні. Потрібно саме сьогодні. Кононов різко розвернувся на сто вісімдесят градусів.
За кілька хвилин він знову стояв біля машини Божевільного Макса, який сидів у салоні і намагався виявити всі неполадки. Уключав-виключав запалювання, фари. Відкривав і закривав багажник. Випробовував двірники. Словом, розважався як міг.
— Ну як? — єхидно запитав Кононов.
Максим Петрович аж ніяк не сподівався, що Кононов повернеться. Подумки він, напевно, лаяв себе, що не поїхав одразу. Але вигляду не подав, вимушено посміхнувся.
— Здається, без служби SOS ніяк не поїдемо. З цією машиною лише витрати. Сьогодні тільки на ДАІ витратив десятку. Уявляєте, забув удома права.
Кононов підійшов упритул до машини і поклав долоню на дзеркало заднього огляду.
— Неуважність — найбільший ворог автолюбителя, — повчально зауважив Кононов.
— Чим зобов’язаний? — поцікавився Смолич, пропонуючи Кононову сигару зі спеціальної коробочки, витягнутої з бардачка.
— Та через метушню забув вас дещо запитати. Пустите на вогник?
— Сідайте, прошу, — Смолич відкрив двері, і слідчий сів на переднє сидіння.
Кононов узяв сигару.
— Чорт, забув запальничку. Вогника дасте?
У салоні автомобіля, звичайно, був пристрій для прикурювання. Але Смолич справді був Божевільним Максом. Він запустив руку в кишеню піджака і витяг сірникову коробку іноземного виробництва. UNPROFOR — вказувала абревіатура, вміщена у центрі лаврового вінка. Від одного свого знайомого, що недавно повернувся з Боснії, Кононов знав повну назву UNPROFOR — «United Nation Protective Forces», що перекладається як «Миротворчі Сили ООН». Факт упізнання загадкової абревіатури марновірний Кононов вважав доброю ознакою.