Кононов скривився:
— Бачу, доведеться їхати в Управління.
— Невже Макс когось убив? — тихо запитала Ілона.
— Уяви собі.
— А ви його піймали?
Ілона бовкнула зайве, але забирати слова назад було пізно. Вона це зрозуміла.
Розумів і Кононов, що якби не натис на Ілону, вона б ні в чому не зізналася.
— Твоя адреса, дитинко? — запитав Кононов і витяг блокнот з кишені.
— Калініна, п’ять, квартира вісімнадцять. Тільки ви мамі, будь ласка, нічого не говоріть. Хоча б поки.
Кононову раптом стало жаль цього нерозумного дівчиська, що відбилося від матері.
— Домовилися. Можеш іти додому.
— Спасибі вам, спасибі, — защебетала Ілона, підступаючи до дверей.
— Не здумай ховатись. З-під землі дістанемо.
— Добре.
— Валері правди не кажи, придумай щось.
— Не маленька, знаю, що можна казати, а що ні…
Дівчина збігла сходами вниз до машини. Кононов закрив двері і ліг на ліжко. Заплющив очі.
Складно все виходить. Смолич має алібі. Він упевнений у своїй безкарності, бо є Гретинський. Крім того, хтось змушує Булавіна визнати, що злочин скоїв Гретинський.
12 травня, 21.14
Коли Кононов вийшов з «Континенталя», було дуже холодно. Якось по-осінньому холодно і тоскно.
Йому хотілося побачити Наталю. Звабливу і милу, у рожевому халатику. Він міг би поїхати до неї прямо зараз, та не був упевнений, що вона радо зустріне його.
Тролейбус зупинився. Кононов вийшов на своїй зупинці і попрямував додому. Коли він відкривав двері під’їзду, його мало не знудило від усвідомлення того, що доведеться самому нудьгувати у пустій квартирі: дивитися телевізор і пити чай. Але тут він згадав про відпустку і відразу повеселів. Відчув себе людиною, а не кріпаком. Йому було начхати на Булавіна і його примхи.
«Відпустку треба якось відзначити», — подумав Кононов, вийшов з під’їзду і підійшов до освітленого нічного кіоска, купив пачку «Мальборо», пляшку рожевого шампанського. На думку Кононова, Наталі надміру вишуканій і витонченій натурі, мало подобатися саме таке.
Раптом він згадав Осетинського. Свого суперника. А може, й ні. Хто знає?
13 травня, 00.19
— Тобі куди, джигіте? — поцікавився через відкрите скло власник гуркотливої поливалки, що пригальмував прямо на середині смуги.
— Мені далеко. На піщанку, Пономаренківський проїзд, чи то ба, в’їзд! — закричав Кононов, намагаючись перекричати ревіння двигуна.
— Неблизький світ! — зауважив водій з сентиментальною ноткою в голосі. — Скільки платиш?
Поторгувавшись задля годиться, Кононов сів у машину.
Поливалка, без сумніву, один із найдивніших винаходів інженерії двадцятого століття. Вона дирчала, плювалася і фиркала, підскакувала на вибоїнах і об’їжджала ями. Давала гарну швидкість і оглушливо сигналила. Але чистішою вулиця не ставала. Та Кононов цим особливо не переймався. Водій виявився досить балакучим. За кілька хвилин Кононов знав усе про його родовід, до того ж шофер дав рецепт чудового тещиного самогончика з апельсинчиком і кавовими зернятками та ще розповів, як він лікує стоматит, який мучить його кілька років. Потому водій поцікавився свіжими новинами.
— А ти, джигіте, чув, яка сьогодні в центрі міста стрілянина була?
— Та ну? — Кононов не встиг зметикувати про що йдеться.
— Уяви собі, серед білого дня синій мерседес зупинився й в упор розтрощив з кулемета кілька машин біля Будинку Політпросвіти. Когось навіть убили чи поранили. Мені приятель у депо розповів. Це якісь мафіозі, — як знаток, мовив водій. — Ти як гадаєш?
— А хто ж іще, — безтурботно відповів Кононов.
Горезвісний Пономаренківський в’їзд водій знайшов не відразу. Довелося трохи поблукати.
— Ну от, — водій радісно розвів руками, коли вони нарешті доїхали.
Кононов розрахувався. Навіть дав на чай. Роздумуючи над тим, як швидко поширюються новини у місті, він попрямував до будинку, який знімала Наталя. Ще з відстані ста метрів слідчий помітив, що у тій самій кімнаті, де учора він розмовляв з Наталею, горить світло.
Кононов натиснув на кнопку дзвоника. Серце в його грудях застрибало, як каучуковий м’ячик.
— Хто? — упевнено запитала Наталя.
Отже, Осетинського не було. Інакше «хто» належало б йому. Правом першими підходити до дверей і телефону послуговуються здавна чоловіки.