— Це Володимир, Наталю.
Найбільше Кононов боявся, щоб Наташа не запитала: «Який Володимир?». Але, на щастя, двері розчинилися і Кононов побачив Наталю.
— Як добре, що ви прийшли. Я тут сама вже зовсім замучилася. Хтось постійно ходить під вікнами, — защебетала Наталя.
Здається, вона не брехала. Вигляд у неї був переляканий.
— Вибачте, що так пізно, але раніше ніяк не міг. До речі, ось ваші батарейки. Спасибі, — соромливо усміхаючись, Кононов витяг з кишені і віддав Наталі чотири «пальчики».
— Ви не дріб’язкові, але уважні до дрібниць, — розсміялася Наталя. — Добре, що зайшли. Що новенького?
Кононов відповів не відразу, спершу прикинув, яку частину фактів варто приховати, а яку, навпаки, вигідно для себе подати.
— Знайшов того чоловіка, що передавав Михайлові записку. За фотороботом. Крім того, бачив удень, як машину вашого головбуха зрешетили якісь невідомі.
— Так йому, паскуді, й треба, — зло сказала Наталя.
У цій репліці було стільки ненависті, що Кононову стало ніяково. «Не дай Боже, — подумав він, — викликати такий усеспопеляючий вогонь на себе».
— Крім того, — продовжував Кононов, — я з напарником побував у будинку моди і дещо з’ясував.
— Що саме? — Наталя напружилася, немов натягнута струна.
— Що в датському королівстві не так уже й спокійно. Як виявилося, ваша організація займалася темними справами.
— Гм, — Наташа очікувально мовчала.
— Але про них Марина, найімовірніше, не знала. Не знала — до останніх днів свого життя…
— А хто знав?
— Цього я точно сказати не можу. Але, гадаю, Смолич був у курсі.
— Так я й думала, — крижаним тоном сказала Наталя.
— Можна поцікавитись, чому?
— Друга персона фірми не може знати менше за першу. Здебільшого буває навпаки. У нашому випадку так і було.
Наталя відвернулася. Її обличчя спотворювало бажання помсти.
— Це всі новини?
— Загалом…
— Та біс із ними, з цими смоличами і сапегіними.
Кононову на мить здалося, що Наталя досить поінформована. Можливо, навіть краще за нього.
— І справді, — покірно погодився Кононов, якому було зовсім нецікаво, перебуваючи в оточенні красивої дами, говорити про свою роботу.
— У вас чудовий вигляд, вам дуже личать джинси… — Наталя зробила крутий віраж.
— Дякую.
Кононов був утішений. Його розпирала гордість, що йому вдалося змінити імідж. Причім дуже вдало.
— А де Михайло? — поцікавився він ніби між іншим.
— Я навіть уяви не маю, — із тривогою в голосі сказала Наталя. — 3 учорашнього ранку його не бачила. А сьогодні вранці він подзвонив і сказав, щоб я не хвилювалася, що все добре. Але обставини склалися так, що він прийти не зможе.
— І що це за обставини?
— Якби я знала! — Наталя театрально сплеснула руками.
«Вона, напевно, змогла б зіграти Анну Кареніну», — подумав Кононов.
— Сподіваюся, з ним нічого поганого не сталося, — мовила дівчина.
Кононову здалося, що Наталя знає місцезнаходження Осетинського, але чомусь не хоче зізнатися. Отже, вона не була щирою. І, можливо, брехала йому й раніше. Навіщо, з якою метою?
— Ну що ж…
Тієї миті у вікно влетіла пляшка, посипалося скло. Затуркотіли кущі.
Наталя трималася молодцем. Вона підвелася зі свого місця, стиснула кулаки, і з кам’яним обличчям підняла пляшку. «Портвейн 777». Улюблений напій пролетаріату.
Кононов часу не гаяв, схопився і побіг до дверей. Вискочив у двір. Але там було порожньо. Шукати невідомо кого було безглуздо. Кононов роззирнувся. Навколо — лише кущі і дерева. І жодного ліхтаря. Кононов повернувся до кімнати.
— Ну що? — запитала Наталя, розглядаючи пляшку.
Слідчий стояв на порозі з пістолетом у руках.
— Нікого.
— Тоді я змету скло, — спокійно сказала дівчина. — Щоб ніхто не порізався.
Наталя ненадовго сховалася в сусідній кімнаті.
«Хто б це міг бути? — міркував Кононов. — Справжні бандити так не поводяться. Може, просто хтось захотів настрахати дівчину. Скажімо якийсь підпилий місцевий хуліган чи сусід-алкоголік? Треба все розпитати у самої Наталі».
— Хто це, по-вашому, зробив? — запитав Кононов, коли дівчина повернулася.
— Кат його зна! — спокійно відповіла та.
Кононов зазирнув в її очі. Очі крилатої богині Помсти. Очі Немезіди.
— Може, ви когось підозрюєте?
— Може, перейдемо на «ти». О’кей?
Кононову сподобалася пропозиція дівчини, він відчув, що Наталя бажає змінити тему розмови…