Повернувшись до початку, я вирішив обійти весь квартал ще раз. Як і раніше, повільно падав сніг. Сніжинки опускалися на куртку й, на мить зупинившись, танули. Я йшов вулицею і далі наводив порядок у своїй голові. Перехожі проходили мимо, видихаючи у вечірні сутінки білу пару. Холод пощипував шкіру на обличчі. Однак я і далі обходив квартал за годинниковою стрілкою і все думав-думав. Слова колишньої дружини застряли в голові, немов прокляття. Але ж вона таки правду казала. Все відбувається так, як вона передбачала. Якщо так і далі піде — боюсь, до кінця життя я завдаватиму болю та шкоди кожному, хто зі мною зв’яжеться.
«Повертайтеся на Місяць!» — сказала одна моя подружка й кудись зникла. Ні, не зникла. Повернулася туди, звідки прийшла. У той велетенський світ, що зветься «реальністю».
«Кікі?» — подумав я. От з кого треба було починати. Та ба! Її послання на півдорозі розтануло, як дим.
З чого починати?
Заплющивши очі, я чекав на відповідь. Та в голові нікого не було. Ні Чоловіка-Вівці, ні чайок, ні попелясто-сірої мавпи. Справжня пустка. Порожня кімната, де я сиджу сам-один. Ніхто не давав відповіді. В цій кімнаті я постарів, висох, виснажився. Я вже не танцював. Сумне видовище.
Назви станцій ніяк не вдається прочитати.
Даних недостатньо. Відповідь неможлива. Натисніть на клавішу «скасувати».
І все-таки відповідь прийшла — наступного дня пополудні. Як завжди, раптово, без попереджень. Немов удар молотом попелясто-сірої мавпи.
14
Дивна річ — а може, й не вельми дивна, — але того вечора я заліз у ліжко о дванадцятій і відразу міцно заснув. А коли розплющив очі, була восьма ранку. Хоча снилися всякі нісенітниці, прокинувся акурат о цій порі. Враження складалося таке, наче пробіг по колу й вернувся на старт. Був у гарному настрої. І навіть голодний. Тому подався до кондитерської «Данкін Донатс», випив дві чашки кави, з’їв дві пампушки, а потім безцільно вештався по місту. На обледенілі вулиці тихо спадали міріади сніжинок, схожих на пташиний пух. Як і раніше, небо від краю й до краю вкривали темні хмари. Що й казати, не найкращий день для прогулянки. Однак, проходячи вулицями, я відчував на душі полегкість. Тривалого відчуття пригніченості наче й не було, і навіть морозне повітря приносило радість. «Власне, що зі мною сталося? — дивувався я, не сповільнюючи ходи. — Хоча жодної проблеми ще не розв’язано, звідки міг взятися такий бадьорий настрій?»
Через годину я повернувся в готель — і застав за конторкою реєстрації знайому дівчину з окулярами на носі. Поряд з нею помітив ще одну дівчину, яка приймала гостя. Моя ж приятелька розмовляла по телефону: приклавши трубку до вуха, усміхалася завченою усмішкою і машинально крутила між пальцями авторучку. Побачивши її, я захотів будь-що з нею поговорити. Про будь-яку дурницю. Поговорити на будь-яку беззмістовну тему. Я підійшов до неї і став уперто чекати, коли вона закінчить телефонну розмову. Вона зиркнула на мене, але зразково-приязна усмішка на губах не зникла.
— Чим я можу вам допомогти? — спитала вона чемно, поклавши телефонну трубку.
Я відкашлявся.
— Знаєте, я чув, нібито вчора ввечері в басейні недалеко звідси крокодил з’їв двох дівчат. Як ви гадаєте, це правда? — якомога серйозніше сказав я навмання те, що наверзлося мені на думку.
— Та як вам сказати… — відповіла вона, все ще не розлучившись зі своєю завченою усмішкою, схожою на штучну квітку. Але, добре придивившись, я зрозумів, що в душі вона кипить від гніву. Її щоки почервоніли, ніздрі напружилися. — Про таке ми нічого не чули, а тому, вибачте, може, вас ввели в оману?
— Страшенно великий крокодил! За розповідями очевидців, завбільшки з «вольво» з причепом. Раптом пробив скляний дах, стрибнув у воду і за одним махом проковтнув обох дівчат. З’їв на десерт половину пальми і кудись утік. Ви не знаєте, його вже спіймали? Якщо не спіймали, то виходити надвір трохи…
— Вибачте, — перебила вона мене, ні на крихту не змінивши виразу обличчя. — А що, якби ви самі зателефонували в поліцію? Гадаю, там дістали б надійну інформацію. А ще краще було б, якби ви вийшли з готелю, повернули праворуч, пройшли трохи вперед — і розпитали про все у поліцейській будці.