В отця Петра на все свої аргументи. А те, що людей примусом тягнуть у колгосп, що забрали у сільських родин землю і реманент, коней і корів? Це ж, вважай, грабунок. А в Біблії сказано: «Не кради». І ще: «Не жадай дому ближнього твого, ані вола його, ані осла його, ані всього, що у ближнього твого». Ні, колгоспи – то новітня панщина, Східну Україну вони не врятували від голоду. Воля?.. Скільки людей совіти розстріляли, в тюрми кинули. То це така воля? Он і наших уже забрали. Зразу ж, як тільки в село вступили. І яких людей! Не ледащо якесь, не крадіїв. За що? І що ж воно далі буде?
– А щастя… Ох-хо-хо, хлопче. Щастя – то така делікатна пташка, така перелітниця небесна. Вона тільки в душі гніздо в’є. А якщо людина про душу не думає, якщо зовсім душі не має… Тоді що? А влада нова душу не визнає, каже, що то попівські вигадки. І Бога не визнає. То як же вона може зробити людину щасливою, тим більш геть усіх гамузом – здорових і калік, розумних і убогих, добрих і злих, праведників і злочинців? Щастя заслужити у Бога треба.
З чимось Левко погоджувався: звісно ж, Бог є. Це тільки в їхньому селі такі перегини. Авжеж, дурний Грицько Бундик не по-людськи з церквою вчинив. Але час усе розставить на свої місця. От закінчать будувати дот на горі, поїдуть геть солдати та ось ці нічліжники церковні, і все буде, як раніш. Він, Левко, навіть слово дає, що організує хлопців і дівчат, щоб провести ремонт у церкві. Вона ж у них незвичайна – пам’ятка архітектури. А от від забобонів людей таки треба визволяти. Бог і забобони – це різні речі. І комсомольці мусять проводити роз’яснювальну роботу. Світ іде вперед, розвивається, будує літаки, знімає кіно, а наші селяни й досі як у середньовічному тумані.
– А хіба туман новітній кращий, ніж туман старий? – не погоджувався отець. – Навпаки, він ще густіший і до того ж дуже вже якийсь ядучий.
– Та ви просто ображені, отче! І дивитеся на все крізь свою образу, як крізь вікно непомите, – загарячкував Левко. – Чогось ніхто, крім вас, ніякого новітнього туману не бачить.
– Щоб його побачити, треба самому вийти з нього і збоку поглянути. Зло – воно багатолике і банальне, його не зразу розпізнаєш. Треба чимало прожити і пережити, може, і спіткнутися не раз, впасти і підвестися, багато що через серце пропустити. Замолодий ти ще, певно, щоб це втямити.
– А може, то ви застарі?!
– Може, й так, Левку. Може, й так… Але старість з вершини своїх років часом бачить те, про що молодість і не здогадується. Я от що ще бачу? Війну. Все до неї йде. Думаєш, чого людей від кордону відселяють? Цілі села біля Західного Бугу вже стоять порожні. А оці доти? Думаєш, з доброго дива їх взялися натикувати вздовж границі? Не вірить, значить, Гітлерові той, що в Кремлі сидить.
– У нас могутня держава, і кордон повинен бути надійним. Та ви ж все одно не слухаєте мене. Тільки не говоріть більш нікому такого. Чуєте, отче? Не говоріть про Гітлера, Сталіна і про порожні села. Он Степана Левчука в тюрму забрали за те, що чутки про війну розпускав і паніку серед людей сіяв. Мовчіть уже ліпше. Бувайте, мушу бігти.
– Ти ж чай не допив. І трускавки так і не скуштував. Ну як ото, щоб трускавки на столі зосталися? Такі свіженькі, такі солодкі, ще вчора лісом бігали. Ганна Семенючка їх наловила і от цілий слоїчок принесла. Від щирого серця, каже. То як же не взяти? Ще нагнівається. А вона жінка добра, гріх зобижати.
Трускавки лісом бігали… Треба ж таке придумати! Отець Петро явно намагається звести все на жарт. Але по очах видно: залишається при своїй думці. Левко теж не здається.
– Не маю часу.
– Ну, ти того… не гнівайся, Левку. Хіба ж не знаєш: старого учити – що мертвого лічити. А трускавки завтра скуштуєш. Я цукром посиплю, в погребок поставлю.
«От хитрун старий, – думає Левко. – Теж мені знайшов приманку – трускавки. Ніби я дітвак малий, щоб на солодкі ягоди до нього бігти».
– Добре. Завтра, може, й зайду.
Але наступного дня вже було не до трускавок.
За один день із села вивезли і робітників зі Сходу, і військових. З сільради хтось іще до ранку зняв червоного прапора – чи то щоб заховати його від ворогів, які підступно напали на СРСР, чи, навпаки, щоб знищити і ноги об нього витерти. В невідомому напрямку зникли колгоспний і партійний активи.