– Ніка правду каже. Ніхто нас не запитував, чи хочемо ми народжуватися. А тому ми взагалі нікому нічого не винні. Ні-ко-му! Ні-чо-го! – Лана рвучко обійняла Віталія. – Ти ж міг загинути, Віталику! І як би я тоді жила? Яке щастя, що ти залишився живим! Яке це щастя!
Фрекен Бок, мабуть, підслуховувала під дверима. Почула підвищені голоси і зазирнула в кімнату. А коли вгледіла, як Лана обіймає Віталія, голосно охнула, демонстративно грюкнула дверима і щодуху помчала телефонувати господареві. Той за хвилин десять уже був у будинку.
«Не інакше, як на реактивному літаку прилетів, – подумала Ніка. – Цікаво, чи впізнає він мене? Втім, тоді я була баклажаново-бузковою брюнеткою в шкіряних обладунках».
Не впізнав. Сцену видворення двох «нахабних курв, які чіпляються до бідного каліки», Красков і його фрекен Бок зробили настільки брутальною і принизливою, що на Віталія боляче було дивитися. Ніка побоювалася, щоб він після цього не наклав на себе руки. Було чого…
Ні наступного дня, ні за два дні Віталиків стільниковий не відгукнувся на жоден із їхніх дзвінків. А вхід до садиби Краскових, вочевидь, відтепер для них назавжди заблокували. Лана не знаходила собі місця: «Середньовіччя якесь! Васал бездушний! Хто йому дозволив поводитися з дорослою людиною, наче із предметом?! Як можна зробити із власного сина в’язня замку К.?!»
Ніка мовчала й обмірковувала план дій. Таке могла придумати тільки вона.
Одного дня біля маєтку Краскових зупинився фургон з написом «Газова служба». Молодий майстер у синьому комбінезоні сказав у домофон, що в сусідньому будинку несподівано стався витік газу, навіть людей довелося евакуювати. І він тепер мусить перевірити всі обійстя на цій вулиці – можливо, це збій у системі.
Фрекен Бок переполошилася, кинулася обнюхувати приміщення. Чутливий ніс не вловив підозрілого запаху, його власниця повернулася до «майстра» і не відходила від нього ні на крок. Тягнулася за ним, як нитка за голкою, – від стояків за будинком до підвалу, від підвалу до кухні. Хлопцеві довелося вдатися до хитрощів, щоб змусити її «відклеїтися».
За півгодини фургон взяв курс від «царського села» до міста. У ньому від’їхав і в’язень замку К.
Лана і раділа, й водночас страшенно хвилювалася. Віталик звик до розкошів, а в неї – однокімнатні «хороми», у яких «прописані» ще двоє мешканців – триногий песик Кузя, підібраний колись на вулиці, й одноокий кіт Пірат. Компанія не для хлопця з маєтку. Як він сприйме цей переїзд?
– У мене вдома також була тільки одна кімната, з якої я майже не виїжджав, – заспокоїв її Віталій.
Ніка тепер повністю перебралася до будиночка на території притулку. Кілька разів вона бачила, як навпроти нього зупинялася іномарка кольору металік. З неї ніхто не виходив. Тоновані вікна надійно ховали обличчя того, хто сидів у машині і спостерігав за «Добротою». Але Ніка знала його. Знала і те, що нічим добрим ці візити не закінчаться. Що він зробить цього разу? Знову підкине отруєне м’ясо? Повністю знесе паркан? Чи потрощить вольєри, які вони нарешті встановили? Ні, сам він за таку брудну роботу не візьметься. Ймовірно, пришле когось. Але поки що спостерігає і мовчить таки він сам. Це мовчання лякало її.
– Мені потрібна хоч якась зброя, – сказала Лані.
Лана засміялася:
– Щоб захопити замок К.? Чи вбити його власника?
– Ні, щоб захищатися від нього. Мені чогось тривожно. Вночі спати боюся, весь час прислухаюся.
– Ніко, біля тебе стільки вартових!
– Хоча б газовий балончик, Лано! А ще краще – пневматичний пістолет.
Того дня Лана приїхала разом із Віталиком. Він сказав, що хоче познайомитися з їхніми підопічними і почати хоч щось робити для них. Віталик вправно скеровував візок між вольєрами, Лана йшла поруч. Вони щасливо усміхалися одне одному, жартували. Ніка навіть трохи по-доброму заздрила їм.
Іномарка в’їхала на територію собачого притулку так несподівано, що ніхто не встиг і оком кліпнути. З неї вийшов Красков-старший. За ним вискочило двоє накачаних молодиків. Вони відштовхнули Лану і підхопили візок з Віталиком. Лана кинулася до них, але від удару впала на землю. Ніка вихопила пістолет, направила його на Краскова.
– Скажіть, хай облишать Віталика!