— Де Ельза? — запитав я, побачивши Ірму, яка сиділа на моєму ліжку.
— Заспокойся, — м’яко сказала вона. — Ляж. Її вже шукають.
— Шукають?!
Я спробував підвестися знову.
— Не треба, — Ірма взяла мене за плечі. — Її шукає пів табору.
— Моя Віра… — раптом згадав я. — Вона втекла…
— Так, — кивнула Ірма. — Я попереджала, що все буде саме так.
— Саме як?
Чомусь я відразу зрозумів, що вона має на увазі не втечу.
— Грибниця зчитує страхи. А ти любиш Ельзу найдужче на світі.
Ірма поклала долоню мені на груди, а я вчепився в її руку, наче тонув у болоті й вона була єдиним порятунком.
— Що? Що там сталося? Кажи!
— Вона прийшла до мого помешкання. Не знаю, як вона його знайшла. Зчитала у твоїй голові або взагалі — по запаху. Очевидно, вона постукала, і Ельза їй відчинила.
— О Господи…
Я згадав той огидний звук, коли Вірині зуби вдарилися об мій череп, і мимоволі торкнувся того місця.
— Що… Що вона з нею зробила?
— Не знаю. Там немає крові або чогось такого.
— Боже мій… Думаєш, забрала її? — у мені ворухнулася слабка надія, що, може, у Вірі залишилася найголовніша частина її особистості: залишилася турботлива мама, яка ніколи б не заподіяла шкоди дочці.
— Не знаю.
Я таки сів. Цього разу спокійно й повільно, й Ірма не стала заперечувати.
— Ходімо. Я не лежатиму тут.
— Твоя нога доволі сильно постраждала.
Я відкинув ковдру. Стопа була забинтована. Поворухнув щиколоткою — було боляче, звісно…
— Коли починається евакуація?
— Через добу, — Ірма подивилася на годинник. — Через двадцять п’ять годин, якщо точно.
…Напевно, тільки тієї ночі я по-справжньому зрозумів значення слова «розпач». Час від часу монотонно вила сирена. Перелякані конкістадори в повному спорядженні снували туди-сюди. Спалахнули на повну силу прожектори. Десь вили двигунами бронетранспортери, обстежуючи найдальші закутки табору. Ми з Ірмою стояли біля входу в штаб. Чекали щохвилини. І ось ревище всюдихода стало наростати. У мені ворухнулася надія. Машина наближалася в хмарі снігового пилу. А раптом вона зупиниться і з люка висунеться якийсь здоровило з моєю маленькою донькою на руках! І, мабуть, бурчатиме, що вона була за двісті метрів і не треба було піднімати весь табір. Нехай би так і сказав! Було б неймовірно чудово почути це. Почути, що всі тривоги були даремні. Що Віра, навіть ставши грибом, не втратила той прадавній й сильний, прописаний у самій суті жінки материнський первень. Може, вона налякала Ельзу, і та втекла… Байдуже. Зараз відкриється люк, і я зможу її обійняти. Але транспортер пронісся повз нас, не зменшуючи швидкості, і помчав прочісувати інший сектор. Потім показався другий і теж не спинився.
Через пів години до входу в штаб з’їхалися всі шість бронемашин, відправлених на пошуки. Конкістадори вилізли з люків і стовпилися, очікуючи інструкцій. Вийшов черговий з посоловілими очима, співчутливо подивився на мене й сказав:
— Чекаємо генерала. Будемо шукати далі. І… — він хотів додати щось ще, але не знайшов слів.
Комендант з’явився за п’ять хвилин. Лише мигцем глянув на мене й підійшов до чергового. Той щось розповідав йому — очевидно, про те, де і як шукали, — а комендант кивав. Потім, нарешті, підійшов до нас. Я мовчки віддав честь.
— Більшість будівель замкнені, й без ключ-карток або коду їх не відімкнути, — сказав він замість привітання. — Там нікого бути не може. Ті, в які був вільний доступ, уже перевірили. На відкритій території її теж немає.
Комендант замовк, мабуть, очікуючи нашої реакції.
— Але десь же вона є, — хрипко мовив я й квапливо виправився: — Вони.
Бо офіційно зникли обидві — дитина й мама. Він кивнув:
— Є невеликий шанс, що вони забилися у важкодоступне місце. Вентиляційні шахти, технологічні тунелі… На їхню повну перевірку піде ще приблизно дві години.
— А якщо й там немає? — запитала Ірма.
— Значить вони в утраченому секторі.
— Господи, — вирвалося в мене. — Треба їхати туди зараз. Не можна чекати ще дві години!
— Лейтенанте, — тихо сказав комендант. — Я щиро співчуваю… Але це однаково, що ткнути палкою в осине гніздо. Там — цілий рій. Достатньо заїхати туди на бронетранспортері, і…
— Мені байдуже, генерале, — тихо сказав я й запізніло додав: — Сер. Там моя донька! І дружина… Донька й дружина, яким дозволили приїхати сюди, обіцяючи нам мінімальні ризики! Мені однаково, який осиний рій ви розворушите. Їдьте і знайдіть її. Сер.