Вона дивиться не в очі, а на мій рот. І навіть трохи схилила голову, як це робила Віра. І мовчить, розгублено кліпаючи. Ірма зручніше перехопила гвинтівку.
— Алексе! Де ти там!
— Скінчилися! — він знову вискочив на трап з порожньою коробкою. — Жодного, бро…
Вандлик дивиться на нас із дивним виразом. Її очі бігають туди-сюди.
— Ми не забираємо, якщо не може відповісти, — каже Ірма, наче я збирався сперечатися. — Нікого.
— Я знаю…
Вандлик безпорадно дивиться на нас. Її очі бігають.
— Так! — кричу я. — Усі, крім офіцера контролю, підходите по одному! Прізвище й чому вирішили вступити в корпус, швидко! Хто повторить чиюсь причину — залишиться тут!
Вони рухаються до трапа, і Вандлик, побачивши це, починає підніматися перша. Ірма моментально зводить «Шиву».
— Назад!
«Чорні рукави» сахаються.
— Не гарячкуй… — я стиснув її лікоть.
Вандлик зупинилася, широко роззявила рот і дивно потрясла головою…
— Вона реально на контужену схожа, — промуркотів Алекс. — Їй вуха геть заклало. Мабуть, добре довбонуло…
— І на химеру теж схожа! — відтяла Ірма, і не думаючи опускати гвинтівку.
— Офіцере Вандлик, — кричу, остерігаючись, що Ірма пальне. — Зійдіть із трапа! Відійдіть!
Думаю, вона зрозуміла не слова, а жести. Але з трапа зійшла й пропустила інших.
Через хвилину «чорні рукави» успішно пройшли перевірку й були всередині. Залишився Аба (його довелося покласти просто на землю), Вандлик і ми втрьох.
— Усе? — невпевнено запитала Ірма. — Задраюємо?
— Стоп! — раптом крикнув Алекс. — Є ще!
Він зник у залізному череві лінкора і за пів хвилини повернувся з білою трубочкою в руках.
— У куртці, — задихано пояснив він, — якою Ельзу вкрили. Запасний брав.
Він простягнув тестер мені. Я невпевнено переводив погляд з Аби на Вандлик.
— Полетить один, Гілелю, — нагадала Ірма. — Інакше ніяк.
Думаю. Довго — декілька болісних секунд, розтягнутих разів у сто. Алекс та Ірма, здається, навіть не дихають. Чекають. Прикусили язики, щоб не квапити. Оживає рація: «Давайте швидше! Тут їх море!!!». І потік лайки. Я заплющую очі й рахую до п’яти. Хтось повинен вирішити.
— Вандлик, — нарешті кажу я. — Якщо припустити, що вони обоє люди, рятувати потрібно того, у кого більше шансів вижити. Аба — поранений. Нехай проходить тест Вандлик.
Ірма мовчки киває. Алекс шепоче: «Хутчіше, бро», — і, перегнувшись через поруччя трапа, тривожно дивиться на обплетені грибницею шасі. Я спускаюся на кілька сходинок і простягаю Вандлик тестер.
З усього видно, що вона відразу зрозуміла, що й до чого. Упевнено взяла трубочку. Але робити тест чомусь не квапиться. Дивно крутить тестер у руці… І я не можу позбутися відчуття, що кожним рухом вона нагадує мені Віру, яка щойно вилупилася з кокона.
— Ну ж! — і показую жестом, щоб поспішила. — Швидше!
Вандлик дивиться чомусь на Абу. Увесь час лише на нього. Або справді химера й ні бельмеса не розуміє, або… Аж ось вона підходить до майора і стає навколішки. Я не зрозумів спершу… Ірма смикнула гвинтівкою… А з’ясувалося — поцілувати: притулилася до його обличчя губами на кілька довгих секунд.
— Людина ж! — прошепотів Алекс. — Прощається… Вона людина!
Ми мовчимо. Вандлик гладить Абу по голові.
— Дайте майорові тест! А по ній і так видно… — знову каже Алекс, але Ірма перебиває.
— Ми не маємо права ризикувати. Обоє не можуть відповісти, тому тільки тест.
І стиснула зуби. Їй теж непросто.
Вандлик узяла Абу за руку й притулилася щокою. Ми не підганяємо. Дуже хочеться поквапити, але ми чекаємо. Аж ось вона бере трубочку зручніше… І притискає до майорового пальця. Обертається на нас. Кладе тестер Абі на груди. Підхоплює свою гвинтівку і йде убік табору.
— Людина ж… — повторює Алекс. — Адже іншого врятувала… Людина…
— Ми не маємо права, Духовко, — тихо каже Ірма і роздратовано розтирає по щоці сльозу.
Удалечині загуркотіла гвинтівка Вандлик — вона зосереджено палила тварюк на краю стартового майданчика, даючи останній бій бабі з очима ягуара. Алекс спустився до Аби й заходився трясти його тестер. Ірма дивилася на Вандлик. Та кілька разів оберталася й махала, щоб ми летіли. І я бачив, як сумнівається Ірма. Як бореться з бажанням забрати ту, що була їй найближчим другом… Напевно, вона все ж таки кинулася б за нею й забрала, начхавши на всі ризики. Аж ось просто під ногами у Вандлик здійнялася земля. Я встиг побачити рила відразу кількох здоровенних женців, коли офіцер контролю Ніколь Енджела Вандлик, навіть не змінивши виразу обличчя, перевела ствол «Шиви» униз і натиснула на спуск, потонувши разом із тварюками в білому термоядерному спалаху.