Проходячи повз Вірку, не стримався і, як хлопчисько, легенько її ляснув. Випроставшись, вона уважно подивилася мені в очі тим самим професійним поглядом, який я колись помилково сприйняв за сповнений ніжності й замилування погляд закоханої. Хоча ні, цього разу ніжність і кохання в ньому були найсправжнісінькими. А тоді… Тоді, якби не моя помилка, я б ні за що не зважився кинутися на штурм такої неприступної фортеці, якою здавалася Віра. Тож мав усі причини і далі любити цей погляд, навіть дізнавшись про його реальне походження.
— Ти знову дивишся так, ніби я всього лише клієнт, — з усмішкою сказав я.
— Ми не кажемо «клієнт», мій любий, ти явно переплутав із якоюсь іншої жіночою професією, — Віра навмисно додала в голос металу, але було ясно, що це вона, звісно ж, несерйозно.
— А як ви кажете?
— Тепер я вже ніяк не кажу. Дякуючи твоїй нелюбові до контрацептивів! — уїдливо відповіла вона.
— Можна подумати, ти не хотіла дитини, — я ніжно обійняв її, зазираючи в очі.
Віра склала руки на грудях, показуючи, що обіймати у відповідь вона не збирається.
— Хотіла, звісно, дурнику. Не планувала — це так. А планувала, між іншим, розбудовувати кар’єру.
— То як у вас називали клієнтів?
— Тобі занадто сподобається це слово.
— Ну то промов його!
— Не заслужив, — вона спробувала вислизнути з моїх обіймів, але я не дав. — Добре, занудо, скажу, тільки не зазнавайся. Учасників телепрограм називають «героями», дорогенький. Але нічого спільного з героїзмом це не має.
— Герой! То от чому ти так дивилася!
— Я милувалася своєю роботою, задавако, — і Віра з усмішкою виборсалася з моїх обіймів і взялася знову розкладати речі.
Коли ми познайомилися, вона працювала гримером в одному телешоу. Та програма була присвячена подіям на Проксимі, й редакторам знадобився простий солдат, як оце я. З огляду на те, що я був одним із двох уцілілих бійців свого взводу (ну, і та обставина, що захворів «герой», якого редактори знайшли першого), я їм цілком підійшов.
Опинившись у кріслі гримерки, я нервувався, принюхувався до запахів косметики і був готовий запротестувати, якщо зі мною спробують вчинити якусь дурню, типу нафарбувати губи… Я чув, що в телешоу таке роблять навіть чоловікам, інакше на загальному плані губ зовсім не буде видно на екрані… Але, оскільки адміністраторка, яка привела мене сюди, пішла, а нікого іншого в гримерці не було, мені лишалося тільки нервово принюхуватися, ніби псові у ветеринарній клініці. Бракувало, щоб товариші по службі побачили мене наквацьованим помадою.
— Доброго дня, — пролунав у мене за спиною приємний жіночий голос, і я із задоволенням відзначив, що дівчина, яка мала взятися за мою зовнішність, була дуже симпатична.
Її фігура, попри мініатюрність, мала всі необхідні чесноти привабливої жінки, включно з увиразненими одягом грудьми й округлими стегнами; вуста були тонкі, але це зовсім не псувало враження, а робило акуратненький ротик іще витонченішим; її обличчя гармонійно поєднало азійські та європейські риси, носик був крихітний і водночас аристократичний (такий зазвичай малюють мультиплікаційним принцесам), а очі — насправді не такі й великі — на майже ляльковому личку видавалися величезними.
— Так… — вона повела рукою над трюмо, де в ідеальному порядку, немов знаряддя тортур, були розкладені пензлики, спонжі, щипці, гребінці і хтозна що ще…
Мабуть, помітивши, як чіпко мій погляд стежить за кожним її рухом, вона поблажливо всміхнулася:
— Не хвилюйтеся, я тільки легенько припудрю обличчя, щоб ви не блищали… І отут, під очі, накладу трішки тону…
Поки вона це робила, я залюбки розглядав її вуста й очі, почуваючи суміш незручності й хвилювання від того, що обличчя незнайомої красуні так близько від мого. Іноді мені було б досить необережного руху, щоб наші губи зіткнулися. І тут вона, трохи відхилившись, подивилася на мене тим самим поглядом. Як його змалювати… Уявіть собі гарну дівчину, яка нахилилася до вас так близько, аж ви відчуваєте її м’ятний подих на щоці. І очі цієї дівчини фокусуються на вашій шиї, губах, очах, вашому волоссі й знову повертаються до губ. А її вуста цієї миті розтягуються в ледь помітній усмішці, ніби вона ніколи в житті не бачила такого красивого чоловіка. Ніби вона тане від розчулення, вивчаючи кожну рису вашого обличчя. Тоді я був готовий заприсягтися, що найдужче на світі вона хоче мене поцілувати і щосили намагається притлумити це бажання. Її вуста наблизилися до моїх іще ближче, і я майже відчув її обережний цілунок (звісно, лише в моїй уяві). А вона… Вона з невимовною ніжністю подивилася мені в очі — здавалося, у саму душу — і, схиливши голову набік, повільно прибрала пасмо волосся з мого чола.