Насправді, це був усього лише оцінювальний погляд гримерки, яка мала хороший настрій. Але як я міг це знати! І якби наступним рухом вона поклала свою маленьку долоню на мою щоку, я сприйняв би це як природне продовження того погляду. І тоді я би просто заплющив очі, дозволивши своєму обличчю насолоджуватися п’янкою прохолодою її шкіри, а своєму серцю з гуркотом упасти до її ніг… Але замість цього вона раптом схопила балон із лаком для волосся й, перш ніж я встиг нагадати про її обіцянку «тільки легенько припудрити», оповила мене їдкою хмарою аерозолю.
— Зовсім трохи, — сказала вона, спритно прикривши мої очі долонею від струменя лаку. — Ось і все!
Різким рухом зняла серветку, якою був накритий комір моєї уніформи, і відвернулася з таким виглядом, наче я перестав існувати (це видалося просто нечесно після таких поглядів).
— Адміністратор забере вас у коридорі, почекайте там, — буденно повідомила вона, не повертаючись.
Через кілька секунд, помітивши, що я не збираюся вставати, знову повернулася:
— Щось іще?
— Запитання, — відповів я хрипкішим, ніж хотілося, голосом.
— Після шоу вам дадуть мокрі серветки, грим знімається дуже легко, — сказала вона і знову відвернулася.
— Інше запитання.
Дочекавшись, коли вона знову подивиться на мене (цього разу трохи здивовано), я спитав:
— Як вас звати?
Вона підвела брову, глянувши так, ніби вперше помітила мене в цьому кріслі. Її погляд знову ковзнув по моїх очах, губах і плечах, але в ньому не було й тіні того тепла, яким він струменів хвилину тому. Тільки легка, сповнена скепсисом цікавість.
— Ну добре, — чомусь сказала вона. — Віра. Прізвище — Ра.
— Віра-ра?
— Дуже смішний жарт. І такий оригінальний!
— Це з інтернету.
Вона не відразу зрозуміла сенс мого нового дотепу, але потім несподівано всміхнулася.
— Добре, вважатимемо, що ви виправилися. А зараз у мене страшенно багато роботи.
Немає жодного сенсу докладно описувати перший місяць у колонії на Іш-Чель. Загалом це була рутинна робота на біостанції. Та якщо врахувати, що ми були в іншій галактиці, складно придумати щось цікавіше за таку рутину!
Наприклад, амінокислоти: на Іш-Чель у всіх живих організмів вони були правобічні — і це так захоплювало! Я зараз серйозно: ніде більше біологи з таким не стикалися. І навіть вважали, якщо життя з правобічних амінокислот можливе, то воно буде цілком інше. Протилежне. Свого часу ця ідея була дуже популярна серед письменників-фантастів — «життя, протилежне життю»! Насправді, життя на Іш-Чель було радше звичайне. Правобічність амінокислот на практиці означала тільки те, що ми не змогли б засвоювати білка із м’яса місцевих тварин, а тутешні хижаки не змогли б як слід перетравити людину. Та й таке.
Колонія розташовувалася в зоні помірного клімату, ближче до тундри. Було досить прохолодно, а низька хмарність робила будь-який день похмурим. Рослинність нагадувала північні хвойні ліси на Землі, за що ми називали навколишні нетрі «тайгою». Місцевість була рівна й болотиста. Тваринний світ — буйний, різноманітний і трохи небезпечний (хижаків тут вистачало), але теж цілком нормальний. І все ж сам факт вивчення чогось досі небаченого заворожував.
Переважно я стирчав на біостанції. Й оскільки був не просто біолог, а співробітник біоконтролю, мене цікавили тварини, потенційно небезпечні для людини. Це, як ви розумієте, втричі цікавіше! А часом були рейди за Контур, кожен із них — чистісінька тобі пригода. Не дивно, що про свою хворобу я примудрився забути. На дурні думки просто не було часу. Ми збирали інформацію, інструктували дозорців, розробляли рекомендації з виживання тощо.
Окрім мене, на біостанції працювали ще двоє військових біологів і технік: плечистий темношкірий командир біоконтролю Аба (узагалі майор Абу Асад, але позаочі завжди Аба), мила брюнетка з капітанським званням — старший біолог Ірма й дещо замкнений довготелесий сержант Антон. Можна сказати, що окрема рота біоконтролю — це купа шибеників із базовими знаннями біології, які вміють ловити пекельних тварин живцем. Але наша біостанція — то свій мікросвіт усередині цієї роти. Ідеальний колектив. Хіба що Антон — понурий скептик, який мав талант зіпсувати найясніший літній день, такий рідкісний тут і бажаний, недоречним нагадуванням про сонячну радіацію. Утім, із ним навіть цікавіше. Він ніби відтінював ту дослідницьку романтику, якій майже поклонялися ми, біологи. Зазвичай ми ділили всю роботу порівну, не зважаючи на ранги, й атмосфера в нас була не так армійська, як наукова. За місяць я встиг звикнути до нашого колективу, так ніби ми пропрацювали разом не один рік.