— Вона ж у шоломі.
Ірма тим часом зловила нову тичинку і теж «подоїла» в пакет.
— Годі на сьогодні, — нарешті сказала вона й простягнула мені пакет. — На!
Я ступив до неї.
— Обережно!!! — гаркнула Ірма, показуючи мені під ноги на одну із лілових пелюсток. — Наступиш — дуже здивуєшся.
Я старанно обійшов пелюстки й узяв з її рук пакет. Там було десь з літр якогось найлегшого, дуже дрібного пилку.
— Звалюємо! — скомандувала Ірма, і ми повернулися до всюдихода.
Він був чорний, зовсім матовий і дрібний, як пудра. Як пил. Але порошини все ж мали форму й були не круглі, а витягнуті. Ірма й капрал зняли шоломи й узялися розсипати пилок по невеличких пакетиках. Якоїсь миті Ірма обережно встромила мізинець у великий пакет і дістала крихітну дрібку на самісінькому кінці нігтя. Нахилившись, вона шумна втягнула чорний пилок носом. Завмерла. Потім різко випросталася, закинувши голову, і глибоко вдихнула.
— Хух! — вигукнула вона. — Лейтенанте, ти маєш зацінити!
І простягнула пакет мені.
— Е ні, друзі… — я невпевнено подивився на Ірму. — Мені якось не хочеться… Це наркотик?
— Це життя, лейтенанте! — всміхнувся капрал. — Візьми дрібку! Мізинцем!
— Давай, не сци, — підбадьорила Ірма.
— Ви взагалі притомні — пхати собі в ніс інопланетну гидоту?!
— А казала «свій», — розчаровано гмикнув Окамура.
Ірма взяла пакет і з фантастичною спритністю залізла на двометровий всюдихід — одним невловним рухом. Умостившись, вона взялася й далі незворушно розфасовувати пилок — навіть подиху не збила. Подумав, що вона, мабуть, колись була гімнасткою абощо. Капрал перехопив мій погляд.
— Зацінив?
— Таки-так… — кивнув я. — Непогано для того, хто на чомусь сидить…
Капрал гигикнув. Ірма поблажливо всміхнулася.
— Ти подумав, що я наркодилер, так?
Правду кажучи, саме так я й подумав. Але зараз вона дивилася на мене, як на дитину, і я розгубився.
— Чорний пилок стане найбільшим відкриттям людства, — сказала Ірма.
Капрал гмукнув.
— Що? Скажеш, що ні? — Ірма витягнула мізинцем ще одну крихітну чорну дрібку й простягнула капралові, звісившись із броні. — Тепер ти.
— Ірмо… — він поглянув спідлоба. — Я ж казав тобі…
— У тебе перший бій сьогодні.
— Саме так. І я хочу перемогти сам. Не під пилком, розумієш? Сам.
— Сам би ти здох іще рік тому.
— Знаю. Але сьогодні хочу сам.
Ірма скривилася.
— Ти ідіот, — прохолодно сказала вона. — Не можна зістрибувати відразу! Скільки ти вже чистий?!
— Тиждень, — відповів капрал і опустив очі. Як мені здалося, навіть винувато.
— Не смій! Чуєш?! Ти ні чорта в цьому не тямиш!!! Не можна кидати!
— Ірмо, все буде нормально. Після бою я знову закинуся. Хочу довести їм усім!
— Слухай сюди, розумнику! Так не можна робити! Не можна зістрибувати! Не можна заходити в клітку чистим! Якщо тебе там не розірвуть, то здохнеш потім!!! Бо ти рік на пилку! Рік! Знаєш, що це значить?!
Ірма легко зістрибнула з броні й підійшла до Окамури з таким виглядом, ніби зібралася видовбати йому очі. Тицьнула під ніс пакет із пилком.
— Зараз! При мені!
— Добре… — похмуро мовив той, і лице його сіпнулося.
Ірма дивилася так, ніби намагалася спопелити капрала поглядом.
Він устромив руку в пакет, дістав пристойну щіпочку на мізинці й показав Ірмі. Неначе фокусник, який демонструє порожній циліндр. Я стояв за спиною Окамури і бачив: він обдурив Ірму. Піднісши мізинець до ніздрі, різко затиснув її пальцем, вдав ніби вдихає, а сам, відвертаючись, струсив пилок на землю. Спритно — збоку здалося, що він усе зробив.
Ірма кивнула й знову видерлася на всюдихід розфасовувати чорний порошок.
— До речі, розкажи йому, — раптом попросила вона.
— Розказати що? — не витримав я.
— Десь рік тому я гепнувся з південної стіни Контуру, — сказав японець. — Перелом хребта.
— У кого?
— У мене, — капрал усміхнувся. — Лежав, як жук. Про те, що встану, не було і мови. І до Землі теж не дотягнув би. Біль був такий, що я б застрелився, якби мені дали зброю. Лікарі лупили якусь хімію, але вона не допомагала.
— А потім я принесла йому пилок, — сказала Ірма. — Чверть грама щодня — і капрал устав на ноги за місяць. Буквально.
Я розгублено подивився на капрала, потім на Ірму:
— Мабуть, не така вже й серйозна травма…
— Ні, там усе по-дорослому було, — відмахнулася Ірма. — Покажу знімки, якщо захочеш. А тепер, як бачиш, спинний мозок повністю відновився.