— Ірмо, ти, звісно, вибач, але…
— А лікарі, до речі, теж не розуміють, — докинув капрал. — Разів десять уже обстежували. Вважай, щомісяця.
Окамура легко застрибнув на всюдихід. Не знаю, як щодо світового рекорду зі стрибків у висоту, але дуже на це скидалося.
Тепер уже я міг сказати абсолютно точно: він у приголомшливій формі. Вони обоє. Але брати на віру розповідь про чудесне зцілення я не поспішав.
— По-твоєму, ти видужав через пилок? — запитав японця.
— Він вирощує нейрони, — відповіла за нього Ірма, — мільйони нейронів на годину! Відновлює м’язову й кісткову тканину, збільшує реакцію. Багато всього.
— Не знаю, лейтенанте, чому Ірма вирішила запросити тебе в наш клуб, — сказав Окамура, — але я б на твоєму місці стрибав від радості.
— Ти й так стрибаєш… — вирвалося в мене.
Ірма з капралом засміялися.
— Таки свій пацан, — кивнув він їй. — Нормік!
— Спробуєш? — Ірма знову простягнула пакет.
— Не все відразу, добре?
Вона кивнула. Капрал ящіркою пірнув у люк. Я подерся на броню.
— Ірмо, то що ж це за квітка? І чому я не бачив її в картотеці?
— Зрозумієш колись. Двома словами не поясню.
З люка висунувся капрал:
— Їдьмо вже!
Ірма взяла мене за плече й розвернула до себе.
— Я вивчаю пилок понад рік. Лікування капрала — разючий результат, але далеко не єдиний. І зараз мені потрібен напарник. Учений, а не просто чувак із гвинтівкою.
Я невпевнено знизав плечима.
— Ну… Якщо це не просто торгівля наркотою…
— Це найприголомшливіший медичний експеримент в історії! — і вона перша стрибнула в люк.
Всюдихід рвонув з такою швидкістю, неначе пилок подіяв і на двигун. Я ледь втримався на броні. Усередину навіть не заліз, а впав.
Знову промайнула мимовільна заздрість щодо їхньої спритності. Наркота, брате, це просто інопланетна наркота…
Коли всюдихід зупинився в таборі, сонце вже пливло на захід. Я виліз із люка й виявив, що ми не поряд з біостанцією, як я думав, а біля величезного складського комплексу. Ірма, перехопивши мій здивований погляд, усміхнулася.
— Ходімо, буде цікаво, — і зістрибнула зі всюдихода.
Ми покидали важке спорядження й скафандри. Ірма розстебнула кітель. Широкий пояс її армійських штанів красиво увиразнював талію, і я мимоволі подумав, що вона все ж таки шалено гарна. Усередині складів Ірма з виглядом господині повела нас якимись коридорами. Величезні ангари були завалені такою кількістю всього на світі, що, здається, ми могли б автономно прожити років десять, не зазнаючи ні в чому ані найменшої потреби. Потім увійшли в якесь підсобне приміщення, де в кріслі сидів товстун величезного зросту. Хоча «товстун» — це я даремно. Хлопець був аж ніяк не худий, але м’язів мав значно більше, ніж жиру.
— Салют, Ірмо! — і він виставив уперед величезний кулак.
— Хаюсики! — вона вдарила його кулак своїм. — Знайомся, це наш лейтенант. Він зі мною.
Здоровань багатозначно подивився на неї:
— Геть-чисто з тобою?
— Так. Розслабся, він наш.
Сержант простягнув кувалдоподібний кулак і мені.
— Алекс, — відрекомендувався він. — Позивний Духовка.
— Гіль, — сказав я. — Позивного ще не завів.
— За мною не заіржавіє, раптом що! — і Алекс загиготів. — Тільки не ображатися!
Ірма дістала пакети з чорним пилком:
— По двадцятці за грам.
Алекс здивовано підняв брови.
— Ірмо, скоро буде дешевше за пиво! Роздавай нашару, чого вже там!
— Нашару ніхто не братиме. Нехай усі розкуштують, потім підвищимо.
— А… Кльова тема, — погодився Алекс. — То що… Чухнемо? Бо скоро початок.
І він знову стрельнув очима в мій бік.
— Я ж сказала: він з нами.
— Ну, тобі видніше, — Алекс ляснув себе по стегнах і підвівся з крісла. — Зараз рубається Капібара, і містер Духовка поставив на нього стосик бабленят!
— Я теж сьогодні б’юся, до речі, — сказав Окамура.
— Уперше? — Алекс розплився в усмішці. — Тримайся, бро, вперше всіх виносять.
Окамура вичавив дурнувату посмішку.
— У мене взагалі — чорний пояс…
— Гімна тобі в скафандр! — відрубав Алекс. — Тут усім насрати на твоє карате. Капібара он фігачить людей об клітку — чув про такий стиль?
— Капібара програє, — чомусь заявила Ірма й попрямувала до виходу. — Треба було ставити на дівчисько.
— Та з якої радості! Прогноз на Капібару — дев’яносто шість відсотків! А дівку минулого разу ледве відкачали!