Хочеш заробити — постав на дівчисько…
Капібара сіпнувся й завмер. Його суперниця з переможним криком робить сальто через голову, і зал вибухає захопленими криками. Я обернувся, щоб подивитися на Алекса, але його не було — він вивищувався над юрбою вже десь біля виходу…
Коли я вибіг у коридор, Алекс повертав за ріг. Із залу висипали збуджені глядачі, обговорюючи бій. Я побіг за ним, проштовхуючись крізь юрму. Аж раптом наткнувся на голого до пояса Окамуру. Вище ліктя його руки були в синій фарбі.
— Я наступний! — прокричав він мені. — Скажи Ірмі, вона хотіла подивитися!
Я кивнув і побіг далі.
Коридор давно спорожнів. На превелику силу мені вдалося відшукати кімнату, де ми вперше зустрілися з Алексом. Ірма була там. Алекс понуро підпирав стіну. А на столі лежав перемащений кров’ю Капібара. Двоє хлопців з аптечками на поясі надівали на шию гладіаторові ортопедичний комір.
— Дякую, — сказала Ірма, і хлопці вийшли.
— Зараз капрал битиметься… — почав я, але Ірма перебила:
— Зайди.
Я прикрив за собою двері. Хлопець на столі мав жахливий вигляд. Якщо я хоч щось у цьому розумію, то в нього серйозна травма. Хоча б не перелом шиї. Диво, що живий.
— Йому потрібно в госпіталь… — непевно мовив я.
Ірма метнула в мій бік холодний погляд.
— Приколюєшся? І що ми там скажемо? — вона повернулася до Алекса. — Три дні, і буде в нормі. Але йому не можна в казарму. Зможеш організувати звільнення на три доби?
Алекс пригнічено кивнув.
— Ірмо, я влетів у бабло… — тихо сказав здоровань.
— Треба було ставити на дівчину.
— Тоді хто поставить на нього, якщо навіть я — на дівчину! І так половина кричить, що бій куплений!
Ірма тільки знизала плечима й повернулася до мене.
— Скільки до бою капрала?
— Не знаю, він уже йшов на арену…
— Послухай, Ірмо, — перебив мене Алекс. — Фаворити не повинні програвати! Принаймні не так! Інакше сюди перестануть ходити!
— Не перестануть.
— Ірмо, матриці твоїй у печінку, мені потрібно, щоб він вигравав!!! — Алекс викрикнув цю фразу так, аж задзвеніло у вухах. — Я буду збувати твій пилок, як сраний кавовий автомат у їдальні, зуб даю! Ти задовбехаєшся мені його привозити! Тільки придумай щось, га? Збільшмо Капібарі дозу або…
— Дозу не можна!
— Але ти ж наперед знала, що він програє! Отже, знаєш, як на це впливати!
Вона думала про щось, дивлячись собі під ноги. Потім подивилася на здорованя, задерши голову.
— Потрібне звільнення на цілий тиждень. Не на три дні. Зробиш?
— Не питання, — з готовністю відповів Алекс.
— І йому доведеться побути тут. Не в тебе, не в казармі, не десь іще. Тут. Під наглядом. Зрозумів?
— Як скажеш, Ірмо, я…
— І збуватимеш дві норми на тиждень.
— Дві?!
— А ти думав!
Алекс замислено поворушив щелепою вліво-вправо.
— Окі-докі, по дві. І що ти…
— Стули хавало.
Ірма висунула з-під столу ящик з інструментами. Порилася в ньому.
— Треба гайковий ключ, — сказала вона.
Алекс мовчки покопирсався в якійсь тумбі і простягнув їй здоровенний нікельований ключ.
— Лейтенанте, візьми його за плечі. Якщо сіпнеться — ушкодить спинний мозок.
Я не став питати, обійшов стіл і притиснув гладіаторові плечі до стільниці. Ірма спритно встромила йому до рота моток бинта. Хлопець здивувався, але заперечити вона йому не дала, заклеївши рота смужкою сріблястого тейпу. Він щось замукав протестуючи і засмикався. Я наліг дужче, тримаючи його плечі на столі.
— Буде боляче, — сказала Ірма.
І наступної миті вона змахнула гайковим ключем і щосили вгатила хлопця по гомілці.
— Що ти робиш?! — закричав я.