— О Господи…
— Щось з’їв… — мляво буркнув він, але було цілком зрозуміло, що їжа ні до чого: його блювотиння було густе і чорне, як вугілля.
— Я покличу Ірму! — сказав я і вибіг із душової.
Цього разу шлях до Алексової комірчини я знайшов досить швидко. Вони були там — накладали шини нещасному Капібарі.
— Щось із капралом! — крикнув я з порога. — Він блює чорним!
— От придурок… — процідила крізь зуби Ірма, і я не зрозумів, на чию адресу. — Веди!
Від гнучкого й сильного капрала нічого не залишилося. Людина, що сиділа на підлозі в душі, часто дихала і, здавалося, насилу зберігала притомність. Я ввійшов слідом за Ірмою, але вона виставила мене й захряснула двері.
— Ти геть довбонутий?! — почув я через двері її голос. — Я казала, не можна зістрибувати з пилку! Казала?!
Окамура щось тихо відповів — я не почув, що саме.
— І як?! Довів?! — кричала на нього Ірма. — Поглянь тепер на себе! Підводься!!!
Судячи зі звуку, його знову знудило. Ірма вилаялася.
— Вибач, — жалібно проскімлив капрал.
Двері відчинилися. Окамура досі був голий і, похитуючись, стояв посеред душової. Ірмин кітель був розстебнутий, футболку від шиї до пояса залило чорним — капрала знудило просто на неї. Скинувши відносно чистий кітель, Ірма втелющила його мені.
— Потримай!
Одним рухом зняла футболку, не звертаючи уваги на солдатів у коридорі. Хтось присвиснув — ліфчика на ній не було, — але Ірма й вухом не повела. Чистою частиною зім’ятої футболки ретельно витирала зі своєї шкіри чорну рідину. Я дурнувато витріщився на її груди. Гарні. Десь на задвірках свідомості майнула думка, що ввічливо було б відвернутися. Ірма забрала кітель із моїх рук.
— Завтикав? — гаркнула вона. — Допоможи йому одягтися!
Окамуру більше не нудило, але сил вистачало тільки на те, щоб не падати. Ми прововтузилися хвилин десять. Нарешті вийшли. Ірма підхопила капрала з іншого боку, закинувши його руку собі на шию.
Уже біля всюдихода нас наздогнав Алекс.
— Усе нормально?
— Буває, — сухо відповіла Ірма. — Перший бій.
— А з Капібарою що робити?
— Завтра зможе ходити, знімеш шини. Дози не змінювати! Тренування — на п’ятий день.
— Дякую тобі.
— Збувай товар — це твоє «дякую».
Алекс допоміг посадити Окамуру у всюдихід, легко підхопивши його на руки. Ірма захряснула задні дверцята всюдихода й штовхнула мене ліктем.
— Їдьмо!
Вона сама вела всюдихід. Капрал досі був блідий, як свічка, але тримався вже краще. Він навіть сів.
— Як ти? — я зазирнув йому в очі.
Зіниці були дуже широкі, просто величезні. Він мовчки показав великий палець.
Ірма зупинила всюдихід біля казарми біороти.
— Вживай тричі на добу, — сказала вона.
— Ти ж бачиш, мене нудить від неї одразу… — жалібно мовив капрал.
— Сподіватимемось, за добу відторгнення мине. І не можна спати!
— Та пам’ятаю…
— Що хочеш роби, зрозумів?
— Зрозумів… Енергетиків нажерусь…
Окамура виліз у люк — незграбно, як старий дідуган. Я хотів йому допомогти, але Ірма зупинила мене.
— Сиди.
Було чути, як він зістрибнув і, здається, упав. Потім, лаючись, підвівся й важко поплентався геть.
— Чому не можна спати? — здивовано запитав я.
— Бо мараму… — роздратовано сказала Ірма й нервово натиснула на газ.
Всюдихід рвонув уперед так швидко, що я дивом не звалився. За хвилину ми були на біостанції.
— Ходімо до мене, я все поясню, — сказала Ірма, зістрибуючи з броні. — Побачиш матеріали досліджень, усе зрозумієш. А то дивишся на мене, як на чудовисько.
Перед моїми очима й справді раз у раз зринало її обличчя в мить, коли вона ламала хлопцю ноги.
— Не треба пояснень, Ірмо, дякую, — я теж зліз зі всюдихода. — Думаю, з мене вистачить того, що я побачив.
— Ти досі не в’їхав, що відбувається, так? — вона ледь схилила голову, зазираючи мені в очі. — Пам’ятаєш: «те, що не вбиває, робить нас сильнішими»? Це про пилок. У прямому сенсі. За добу відбувається те, чого не досягти роками тренувань! І річ не в ставках, на яких поведений цей товстун. Бої — це ідеальні умови для експерименту. А чорний пилок — ключ до досконалості!
— Окамура он ледве ходить від досконалості.
— Cам винен. Вичухається. Пилок — це Нобелівська премія, лейтенанте. Урятовані життя, мільйонні заробітки, світова слава — усе, що захочеш! Шанс для всього людства. Розумієш?