Ми зупинилися в тіні будівлі. Вандлик дістала старомодну тютюнову сигарету й простягнула мені.
— Ні, дякую. Я не курю.
— Я теж стараюся не захоплюватися, — кивнула вона. — Статистичне прогнозування й таке інше… Але, знаєш, один мій знайомий усе життя промучився, намагаючись покинути, бо його індивідуальний прогноз з онкозахворювання був якийсь захмарний… А в результаті чистив гвинтівку й прострелив собі голову. Таке…
І вона закурила запропоновану мені сигарету сама.
— Що хотів? — спитала вона, випустивши хмару диму через ніздрі.
Раптом я зрозумів, що не готовий до розмови. Вона видалася мені настільки необхідною й однозначною, що я навіть не продумав, із чого почну. І тільки коли Вандлик спитала, будь-який початок став видаватися мені якимось огидним зведенням наклепу.
— Таке діло… — почав я. — Я випадково дізнався, що в колонії… відбуваються речі… небезпечні для всіх нас — так, мабуть…
— Ану, ближче до діла!
Я зітхнув і видав:
— Нелегальні бої на складах — чули про таке?
— Авжеж, — кивнула Вандлик, навіть не повівши бровою. — Там когось убили?
Її спокій мене заскочив.
— Н-ні начебто… Точно ні, але…
— Покалічили?
Я невпевнено кивнув.
— Мабуть.
Вона знизала плечима.
— Я знала, що рано чи пізно вони дограються. Але це їхні проблеми. За порушення статуту Корпус викидає до бісової мами без компенсацій.
Я зам’явся. Треба було розказати їй про пилок. Але притому примудритися не назвати імені Ірми. Хай я й прийшов із доповіддю до офіцера контролю, ставати зрадником я точно не збирався. Хоч тієї миті почувався саме так.
— Вони вживають якусь гидоту, — нарешті сказав я.
— Наркоту?
— Думаю, так…
Обличчя Вандлик стало стурбованим.
— Що-небудь важке? Синтетика?
— Як я зрозумів, це щось місцеве. Схоже на чорний порошок.
— Пилок, — кивнула вона й утратила інтерес. — Органічний стимулятор. У них там ціла мінірелігія з цього приводу.
Примружившись, Вандлик із задоволенням затягнулася. Я чекав, що вона щось скаже, але старший офіцер контролю була цілком поглинута курінням.
— Іще щось? — спитала вона, помітивши мій погляд.
— Ну… Цього мало?
— Якраз, я б сказала. Вистачає, щоб хлопцям було де спустити пару. Конкістадорові обов’язково потрібен свій шматочок свободи. Свободи від статуту й командирів, я маю на увазі.
— Ви жартуєте! — вирвалося в мене.
— Аж ніяк не жартую, — незворушно відповіла Вандлик.
— Просто… Наркотики й нелегальні бої… Я думав, що прямий обов’язок офіцера контролю…
Вона перебила:
— Прямий обов’язок офіцера контролю, Гілелю, забезпечити успіх місії. Якщо для цього треба заборонити наркотики — значить заборонити. Але якщо пилок може допомогти виконувати завдання, будь упевнений, я налагоджу тут безперебійне виробництво.
— Не знав, що ви філософ…
— Я, лейтенанте, практик. В одній місії в нашому підрозділі був хлопець. Ботан такий… Мухи не скривдить. Якийсь важливий фахівець із чогось там… Рядовий першого класу. Якось він посеред плацу зняв свою гвинтівку й став розстрілювати всіх підряд. Я тоді ще була звичайним лейтенантом внутрішньої безпеки. Саме стояла в шерензі… І він убив одного хлопця поруч зі мною. І ще купу людей. А потім хтось застрелив його… Ото так… А знаєш, чому він так зробив? Його задовбали. У них був якийсь конфлікт із командиром, і той вирішив відігратися на ботанові, доводячи його до істерики дріб’язковими причіпками. Якби таке сталося в нас, хлопець пішов би на склади, закинувся б порошком, виграв сотню на тоталізаторі й подумки показав командирові «фак»! — Вандлик розпалилася, вона жваво жестикулювала, затиснувши в зубах сигарету. — Розумієш? Відчув себе вільним і нікому не підвладним — дивишся, і в людини не пригнічений, а піднесений настрій! Але в тій місії нічого такого не було. Ботан терпів приниження десь із пів року, а потім у нього зірвало дах.
— Я зрозумів… — дещо розгублено сказав я. — Дозвольте ще запитання.
— Валяй.
— А комендант у курсі?
Вона з цікавістю подивилася на мене.
— А ти ще той фрукт! Але мені це подобається. Мало кому є діло, ти знаєш! Відповідь: так, комендант у курсі всього, що його стосується. І не в курсі того, що не стосується. Ще є питання?
В останніх словах пролунала погроза, і я подумав, що на рожен краще не перти.
— Немає, мем!
— От і молодець. І якщо дізнаєшся, що хтось збуває щось важке — одразу свисти. Це реальна загроза місії. А пилок або зілля…