— Його лице… — зірвалося з моїх губ.
Окамура сіпнувся від звуку голосу й одразу задер свою безоку морду, немов намагався побачити мене. Я машинально посвітив на нього ліхтарем. Видавши високий нелюдський крик, він затулився руками і лантухом звалився назад у ліжко. А потім стрімким стрибком метнувся кудись у темряву. Промінь вихопив лише зім’яту постіль і перекинуті прилади. УДАР!
На моїх зубах луною задзвенів щойно отриманий міцний стусан. Усвідомивши, що лежу на підлозі, я різко підхопився, сконцентрувавшись на прицілі пістолета. Бамц! Упав якийсь медичний прилад. За два рухи освітив ліхтариком кімнату. Його немає.
— Ірмо! — уже вимовляючи це, я зрозумів, що секунду тому не побачив у палаті і її теж!
Щось вовтузилося просто під ліжком.
— Ірмо!!! — падаю на підлогу, намагаючись встигнути максимально швидко прицілитися.
Він жер її чи намагався зжерти — я бачив тільки роззявлений рот, яким він тягнувся до її обличчя, й Ірмине розкуйовджене волосся…
Цілюся й тримаю палець на спусковому гачку. Але щось зупиняє мене. Промажу — і заряд може рознести їх обох на шмаття! Перекочуюся через спину й знову цілюся. Ні, однаково не той кут!
Здавалось, я рухаюся в якомусь гелі. Неначе сам час сповільнився й тепер безнадійно відстає від темпу роботи мозку. Перекочуюся ще раз. Упираюся носаками в підлогу. Завмираю. Тепер краще. Цілюся. «Рукавичка» на руці страшенно заважає. «Промажеш», — промайнуло в моїй голові, і я щосили заштовхую цю думку подалі. Не думай. Просто стріляй.
Уривчасто, якось неправдоподібно голосно брязнув у приголомшливій тиші порожнього госпіталю постріл індукційного пістолета.
Мимо!
Я примудрився схибити й дивом не вбив Ірму, вліпивши заряд у стіну. Хай йому грець тому нерву чи що воно там у мене з рукою!!! Я натиснув на спусковий гачок занадто різко!
І хоча другий постріл, я впевнений, прогримів буквально за секунду, мені здалося, що я цілюся не менш як хвилину. По-справжньому стало моторошно. Десь у районі потилиці поселилася впевненість, що цього разу я не просто промажу, але неодмінно прострелю голову Ірмі. Палець на спуску був неначе відлитий з пластмаси. Я цілюся вже цілу вічність. Нарешті починаю запаморочливо довго тиснути на спусковий гачок…
Постріл!!!
Тіло істоти відлетіло від Ірми, немов ганчірка. Влучив. Точно в маківку. Я вистрілив іще раз. Гуркіт знову надірвав тишу, залишивши після себе дзвін у вухах.
— Ірмо!
Вона раптом підвела до мене абсолютно ціле, непокалічене обличчя. Це видавалося майже дивом.
— Біжімо, зараз тут буде пів табору!
Схоже, Ірма навіть не була поранена. Я підхопився, простягнувши їй руку. Вона встигла відшукати під ліжком свій мультивізор і швидко підвелася на ноги, не скориставшись моєю допомогою. Десь удалечині пролунали крики.
— Так, нічого тут не забудь… — Ірма сказала це так, ніби ми всього лише спізнювалися на шатл. — У вікно!
Я навіть не відразу зрозумів, де воно — вікно було наглухо закрите важким ролетом. Ірма спокійно висадила його разом зі склом трьома пострілами з пістолета. Я жбурнув на наїжачене осколками підвіконня ковдру з лікарняного ліжка. Потім підняв з підлоги Ірмину санітарну маску. Намацав свою, вона звисала з вуха. Ліхтарик — у руці. Начебто все. У коридорі загриміли підошви армійських черевиків. Устигнемо. І ми легко покинули палату через вікно.
Усе вдалося: коли охорона мала ввірватися в бокс, ми сто відсотків уже були поза зоною видимості. Ще кілька хвилин швидкої ходи — і ми в Ірми вдома. Але в безпеці я відчув себе лише тоді, коли ми опинилися всередині і я притулився спиною до замкнених дверей. Ірма важко дихала, упершись руками в коліна.
Першою реакцією була радість. Радість хлопчаків-бешкетників, що невпізнані втекли від сусіда, якому розбили вікно м’ячем. Пронесло! Ірма всміхнулася й навіть підморгнула мені. Захотілося раптом сказати щось дотепне про цю пригоду. Мовляв, нічого собі, поставили хлопцеві кілька запитань!
Але, перш ніж я відкрив рота, мене раптом накрило усвідомлення того, що сталося.
Я вбив людину. Незаконно проникнув у госпіталь і вбив там людину… Так, імовірно він був заражений якоюсь гидотою чи чимось таким… Він навіть був мало схожий на людину… Але факту це не змінювало: хтось вдерся у госпіталь і вбив там пацієнта реанімації. Розніс на шмаття двома пострілами з індукційного пістолета. І цей хтось — я.