— А я нагадую тобі, що я — твоя дружина! Що це ти мене попросив вийти заміж, це ти за мною бігав пів року, аж поки я погодилася піти на перше побачення. Це ти зі мною був сімнадцять годин, коли народжувалася Ельза! І це я погодилася поїхати сюди з тобою на край астрономії! — вона рішучим жестом витерла сльозу, люто шморгнула і ще дужче підвищила голос. — А тепер на цій дурнуватій планеті не можна з тобою навіть розлучитися, тому що я — твій придаток! Мені ніде жити, крім як з тобою, я не можу полетіти, крім як з тобою! Не передбачено! Що це за колонія така проклята, де дві людини не можуть навіть просто посваритися!!!
Від останніх слів десь у глибині моєї підсвідомості немов спалахнула далека блискавка. «Саме так!» — промайнуло в голові, але потім думка розмилася, наче малюнок на піску біля самої води. І що старанніше я намагався схопити її, то примарнішою вона ставала… Що «саме так»? Чому це важливо?
— Ти чуєш мене чи ні?! — крикнула Віра, помітивши мій відсутній погляд.
— Так… Що ти сказала зараз? Твої останні слова… Ти говорила щось про пологи, про вічне кохання, про парфуми… А після цього? Що ти сказала після цього?
Віра ніби намагалася прочитати в моїх очах, знущаюся я чи ні.
— Віро?
— Я сказала, що ти псих, — вона вимовила це напрочуд спокійно. — У нас найсерйозніша сварка за всі роки, що ми разом. Ти прийшов посеред ночі, ти збрехав мені, ти пахнеш іншою бабою, я збираюся від тебе піти — а ти? Ти десь не тут! Ти задумався й ні біса не чув, хоча я на тебе тут репетую так, що скоро сама оглухну!
— Віро, послухай… Відбувається щось дуже дивне. Можливо, це пов’язане з пилком, яким ти лікувала головний біль…
Вона підняла руку, ніби намагаючись заткнути долонею потік слів з мого рота.
— Залиш. У спокої. Мій. Пилок! — хрипким, трохи заплаканим голосом відрубала Віра. — Як ти примудряєшся отак усе перекрутити! Це ти десь валандався з іншою бабою! А я всього лише лікувала свій головний біль! І не треба плутати!
— Та ні, Віро, я не про те…
— А я про те! І вистачить уже виступів на сьогодні!
Я знову набрав повітря, щоб заперечити, але не встиг.
— Не даєш піти мені, піди ти. Якщо залишишся, я замкнуся від тебе в туалеті, — вона виснаженою ходою попрямувала до нашого ліжка.
…Ніч була тиха. Небо скоро почне сіріти. Мені під куртку пробиралася перша досвітня прохолода. Сон, після сварки з Вірою, зняло як рукою, але втома нікуди не ділася. Я йшов по доріжці, примруживши очі, і ставало добре. Так, певно, можна протинятися й до ранку. Я б навіть сказав, собі на втіху, ще раз упорядкувавши все в голові… А, до собачої матері! Нічого не впорядковувати — просто йти. Як у дитинстві, коли можна було чимчикувати без будь-якої мети.
…І уявляти себе шатлом над незнайомою поверхнею чужої планети.
…Або — заплющити очі й намагатися не збитися з прямої, підсвідомо очікуючи удару чолом об яке-небудь дерево.
Я примружився ще дужче і відчув, як печуть від утоми очі. Ні, так я, мабуть, можу заснути на ходу…
«Саме так», — сказав у моїй голові Вірин голос.
«Що «саме так»?» — подумки відгукнувся я сам.
«Що це за колонія така проклята, де дві людини не можуть навіть просто посваритися?!» — питала Віра.
Але ж точно! Я навіть став. Ось вона — та думка, що вислизала. На іспиті в Корпус вони дізнаю́ться про нас усе. Психологічний портрет, рівень інтелекту, здатність ухвалювати рішення, дії в екстремальній ситуації, контактність, тип мислення, темперамент — усе! І після цього — тільки після цього — якась спеціальна комісія ще раз усе аналізує, роблячи висновок про фактор «Б». Логічно припустити, що фактор «Б» — це така надретельність. Коли ти відібрав сто найкращих, а потім відсіяв дев’яносто через якийсь суперскладний критерій. Це означало б, що в Корпусі все зважено до дрібниць, до нюансів, до найдрібніших деталей. Але, виявляється, — ні! У цій місії вони проґавили чи не найголовніше — стосунки в сім’ях! Не взяли до уваги наші другі половинки, про які вони не знають взагалі нічого!
Тоді що за критерій такий оцей фактор «Б», якщо для них він — важливіший за будь-що інше?! Такий важливий, що вони готові припуститися будь-якої помилки, але тільки — не випустити цей свій фактор! Жодної ретельності, ні! Це щось, що має значення лише для них. Для приватної військової компанії «Корпус Конкістадорів». Щось важливіше за цю колонію й навіть за успіх місії. І звичайно — важливіше за наші життя.