Її груди мирно спочивали на ніжній тканині халата. Великий темно-коричневий, пружний на вигляд сосок упирався в тонкий шовк. Родимка біля самої пипки. Мабуть, в усьому винна втома, бо я зовсім не контролював власних думок — не бажаючи того, уявив, як торкаюсь цієї родимки губами. Образ був такий яскравий, що я майже відчув смак її шкіри… Приблизно цієї миті зрозумів, що Ірма мовчить, і підвів на неї очі. Вона стримано всміхалася.
— Е-е… — я поморщився, відчуваючи, як лице починає палати зі зніяковіння. — Вибач, я замислився…
— Я бачу…
— Ти казала про структури всередині клітини…
— Хвилини три тому.
Гарячково намагався знайти спосіб розрядити обстановку. Раптом Ірма лунко розреготалася.
— Знаєш, я б випила соку.
Вона майже ніжно подивилася на мене. Чи мені здалося… На ватяних ногах я пішов по сік. У мене стугоніло у вухах. Подумав, що краще вже йти, бо добром це не закінчиться. А коли повернувся зі склянкою в руці, Ірма милостиво запнула халат.
— Чорний пилок змушує клітину створити ще одну здорову клітину, — сказала вона без передмов. — Тільки поліпшену. Пам’ятаєш, що я тобі казала про досконалість?
Я згадав Капібару, що збиває мене з ніг, наче кеглю.
— Ірмо, я б не довіряв нічому, що хазяйнує всередині наших клітин.
— А я б не довіряла нічому, крім фактів. Згоден?
Не чекаючи відповіді, вона відкрила новий файл. Це були знімки головного мозку. Комп’ютерна томографія.
— Що ти бачиш? — запитала вона тоном сержанта, що віддає команди. — Якщо скажеш «мозок», я тебе приб’ю.
Взагалі, я б відповів саме так, якби вона не попередила. Добре, Гілю, опануй себе. Я ледь подався вперед, уважно розглядаючи знімки. Так, сумнівів бути не могло.
— Рак, — сказав я. — І давно. Я б сказав неоперабельний, зважаючи на локалізацію. Але я не медик, звісно.
— Рак мозку, усе правильно. Четверта стадія. А тепер спитай, як прізвище пацієнта.
— І як? — я повернувся до Ірми, та коли побачив її обличчя, все зрозумів. — Це твій знімок?!
— Це мій давній знімок, — уточнила вона. — А оцей — свіжий. Що ти бачиш на ньому?
Цього разу переді мною був абсолютно здоровий мозок, без жодних новоутворень або аномалій.
— У тебе був рак мозку? — незважаючи на всю безглуздість, я не зміг вичавити з себе іншого питання.
— Ключове слово «був», — її очі горіли тріумфом.
Ірма закрила планшет.
— На сьогодні з тебе досить.
— Ірмо, зажди… Це пилок?!
— Це пилок, — кивнула вона, ніби я спитав за обідом, чи з сиром спагеті.
— Ти розумієш, що значить таке відкриття? — мої очі досі були на лобі від подиву.
Вона похитала головою.
— Не я, а ти. Ти тепер розумієш, сподіваюся, про що я три дні тобі торочу, — вона встала з дивана. — Знімай куртку й усе це брудне лахміття. Поспімо хоч дві години.
Кімната знову була освітлена самим лише світлом ліхтарів за вікном. Утім, небо вже блякло струменіло майбутнім світанком.
Ірма опустила зовнішні ролети й швидко розстелила ліжко.
— Господи, ти знайшла ліки від раку!
— Я знайшла ключ до досконалості. Ну і рак теж можна лікувати, так. Другої подушки немає, вибач.
Вона скинула халат, на мить знову поставши переді мною зовсім голою, і за секунду пірнула під ковдру.
— Ірмо, може, я на підлозі…
Вона подивилася на мене, ніби намагаючись зрозуміти, що саме мене бентежить.
— Та ну! Ти справді вирішив, що я хочу з тобою переспати?
Я зрозумів, що це, мабуть, має саме такий вигляд, і знітився. Форма була мокра й брудна, не залазити ж так на чисте простирадло… Я швидко роздягнувся й, у трусах і майці, ліг так далеко від неї, як тільки міг. Якийсь час я лежав, немов проковтнув ціпок, а потім сон став брати своє. Треба просто розслабитися й заснути…
Аж раптом Ірма тихо сказала:
— Обійми мене, будь ласка.
Клянуся, цієї секунди я навіть обурився! Це ще навіщо, Ірмо?! З глузду з’їхала! Але, звісно ж, їй я нічого подібного не сказав… Я розривався між наміром нічого такого не робити і пристрасним бажанням зробити й це, і значно більше. Між небажанням мати ідіотський вигляд у її очах і розумінням, що покласти зараз їй руку на талію — однаково, що натиснути на спусковий гачок. Адже я точно не збирався зраджувати Віру. Та й узагалі, я не збирався спати зі співробітницею, а тим більше з Ірмою. Найскладніше, що вона теж ніби й не просила мене з нею переспати — лише обійняти… Якогось чорта попросила її обійняти…