— Кораблі,— погодився лорд Вайман,— але в командах — річковики або рибалки, які в житті не плавали за Губу. Для цього завдання мені потрібна людина, яка плавала в небезпечніших водах і вміє прослизнути повз усі загрози невидимою і неушкодженою.
— І де хлопчик? — запитав Давос, відчуваючи, що відповідь йому не сподобається.— Куди ви хочете мене відіслати, мілорде?
— Вексе,— попросив Робет Гловер,— покажи йому.
Німак підкинув ножа, упіймав, а тоді метнув у карту з овечої шкури, що прикрашала стіну лорда Ваймана. Кинджал, устромившись, затремтів. А хлопець широко всміхнувся.
На мить Давос замислився, чи не попросити Ваймана Мандерлі запроторити його назад у Вовче Лігво, до сера Бартимуса з його байками і до Гарта з його смертоносними леді. У Лігві навіть в’язні щоранку їдять кашу. Але на світі є місця, де люди снідають людським м’ясом.
Данерис
Щоранку королева, стоячи на західному валу, лічила вітрила в Невільничій бухті.
Сьогодні вона нарахувала двадцять п’ять, хоча деякі з них пливли далеченько, тож тут важко сказати напевно. Якесь вітрило вона могла проґавити, а якесь полічити двічі. «Хіба не байдуже? Душителю досить і десятьох пальців». Уся торгівля припинилася, а рибалки не наважуються виходити в бухту. Найхоробріші й досі кидають сіті в річку, але й це ризиковано; здебільшого човни стоять пришвартовані під мірінськими мурами з різнокольорової цегли.
У бухті є й мірінські кораблі — бойові судна й торгові галери, виведені капітанами в море того дня, коли військо Дані взяло місто в облогу; тепер вони повернулися, щоб долучитися до флоту Карта, Толоса й Нового Гіса.
Нарада з адміралом нічим не допомогла.
— Покажіть їм своїх драконів,— сказав Гролео.— Нехай юнкайці скуштують вогню — і торгівля відновиться.
— Ті кораблі нас душать, а мій адмірал говорити може тільки про драконів,— мовила Дані.— Ви ж адмірал, хіба ні?
— Адмірал без кораблів.
— То збудуйте кораблі.
— Бойові кораблі з цегли не збудуєш. А работоргівці спалили всі дерева на двадцять льє навкруги.
— То поїдьте далі, ніж на двадцять льє. Я дам вам вози, робітників, мулів — усе, що знадобиться.
— Я — моряк, а не корабельник. Мене прислали, щоб доправити вашу світлість назад у Пентос. Натомість ви завели нас аж сюди й розібрали мого «Садулеона» на цвяхи й цурпалки. Більше я його не побачу. Може, я більше не побачу ні рідної домівки, ні моєї старої жінки. Це не я відмовився від кораблів, як пропонував той Даксос. Я не можу воювати з картянами на рибальських яликах.
Його злість так її стривожила, що навіть подумалося, чи не може сивий пентосянин стати одним з трьох зрадників. «Ні, він просто старий, який скучив за рідною домівкою».
— Але ж має бути щось, що можна зробити.
— Ага, і я сказав вам що. Ці кораблі збудовані з мотуззя, смоли й парусини, когорської сосни й соторіоського тика, зі старого дуба з Великого Норвоса, з тиса, ясеня і ялини. З дерева, ваша світлосте. А дерево горить. Дракони...
— Не хочу більше чути про драконів. Ідіть. Помоліться своїм пентоським богам за шторм, який потопить наших ворогів.
— Моряки ніколи не моляться за шторм, ваша світлосте.
— Мені вже набридло слухати, чого ви не можете зробити. Ідіть.
Сер Баристан залишився.
— Запасів у нас поки що багато,— нагадав він їй,— і ваша світлість посіяла боби та пшеницю й посадила виноград. Ваші дотраки повиганяли з пагорбів работоргівців і позбивали кайдани з їхніх рабів. Тепер вони також сіють і повезуть врожай на базар у Мірін. А ще вам гарантована дружба Лазару.
«Хай чого вона варта, а цю дружбу забезпечив мені Дааріо».
— Ягнята. Були б у ягнят зуби...
— Вовки почали би трохи більше стерегтися, понад сумнів.
Дані не втримала сміху.
— А як ваші сироти, сер?
— Добре, ваша світлосте,— всміхнувся літній лицар. Він пишався хлопчаками.— Приємно, що ви запитали. Четверо-п’ятеро мають усі задатки стати лицарями. Може, навіть дюжина.
— Й одного досить, якщо він такий, як ви,— сказала Дані. Можливо, вже недалеко день, коли їй знадобиться кожен лицар.— Вони не позмагаються для мене на турнірі? Я б хотіла подивитися.
Вісерис розповідав про турніри, які дивився в Сімох Королівствах, але сама Дані такого ніколи не бачила.
— Вони ще не готові, ваша світлосте. А коли будуть, то залюбки продемонструють вам свою вправність.
— Сподіваюся, скоро цей день настане.
Вона саме збиралася поцілувати свого доброго лицаря у щоку, коли в арочних дверях з’явилася Місанді.
— Місанді?
— Ваша світлосте, Скагаз очікує ваших наказів.
— Веди його нагору.
Гирявий прийшов у супроводі двох своїх бронзових бестій. Один з чоловіків був у масці яструба, а другий — шакала. З-поза бронзових машкар виднілися тільки очі.
— Ваша ясновельможносте, учора ввечері бачили, як Гіздар заходив у піраміду Жака. Він там залишався до самої темряви.
— Скільки пірамід він уже відвідав? — запитала Дані.
— Одинадцять.
— А скільки часу минуло з останнього вбивства?
— Двадцять шість днів,— озвався Гирявий, і його очі переповнилися люттю. То була його ідея: послати бронзових бестій стежити за її нареченим і занотовувати всі його дії.
— Поки що Гіздар виконує свої обіцянки.
— Як саме? Сини гарпії відклали кинджали, але чому? Бо їх лагідно попросив шляхетний Гіздар? Він — один з них, кажу вам. Ось чому вони його слухаються. Може, саме він — гарпія.
— Якщо гарпія взагалі існує.
Скагаз був переконаний, що десь у Міріні сини гарпії мають свого високородного володаря, таємного генерала, який командує армією тіней. Дані в це не вірила. Бронзові бестії схопили кілька дюжин синів гарпії, і ті, хто з них вижив, на допитах називали імена... забагато імен, на думку Дані. Приємніше було би думати, що всі ці смерті — робота одного-єдиного ворога, якого можна упіймати й убити, але Дані підозрювала, що все навпаки. «Ворогів у мене — легіон».
— Гіздар зо Лорак має дар переконувати, а ще в нього багато друзів. І він заможний. Можливо, він купив мир для нас за своє золото або ж умовив інших можних городян, що наш з ним шлюб — у їхніх інтересах.
— Якщо він і не гарпія, то напевно знає, хто гарпія. І я легко можу довідатися правду. Дайте дозвіл допитати Гіздара — і ви отримаєте зізнання.
— Ні,— сказала вона.— Таким зізнанням я не довіряю. Ви мені забезпечили надто багато таких зізнань, і все намарне.
— Ваша ясновельможносте...
— Ні, кажу.
З сердитим виразом негарне обличчя Гирявого стало ще потворним.
— Ви робите помилку. Великий пан Гіздар дурить вашу вельможність. Хочете собі змія в ліжко?
«Я хочу Дааріо собі в ліжко, але заради вас і вашого народу відіслала його геть».
— Продовжуйте стежити за Гіздаром зо Лораком, але не робіть йому кривди. Ви зрозуміли?
— Я не глухий, ваша препишносте. Слухаюся,— відповів Скагаз і дістав з рукава пергаментний сувій.— Ваша вельможність має це побачити. Список усіх мірінських кораблів, які беруть участь у блокаді, з усіма капітанами. Вони всі з великого панства.
Дані прочитала перелік. Тут були прізвища всіх правлячих родин Міріна: Казкар, Мерек, Квазар, Жак, Раздар, Газін, Пал, навіть Резнак і Лорак.
— І що мені робити з цим переліком?
— Кожен у цьому переліку має родичів у місті. Синів і братів, жінок і дочок, матерів і батьків. Дозвольте бронзовим бестіям їх арештувати. Їхні життя в обмін на те, що кораблі повернуться.
— Якщо я пошлю бронзових бестій у піраміди, це означатиме відкриту війну в місті. Я мушу довіритися Гіздарові. Мушу сподіватися на мир.
Дані піднесла пергамент до вогню й дивилася, як його охоплює полум’я, а Скагаз у цей час пропікав її очима.
Пізніше сер Баристан сказав, що її брат Рейгар міг би нею пишатися. Дані пригадалися слова, які промовив сер Джора в Астапорі: «Рейгар бився доблесно, Рейгар бився шляхетно, Рейгар бився гідно. Але Рейгар помер».