— Сер Грегор і справді якийсь самотній,— промовила Тієна своїм солодким голоском, як у септи.— Певна, не відмовився б від товариства.
Щоки в Еларії були мокрі від сліз, а темні очі блищали. «В ній відчувається сила, навіть коли вона плаче»,— подумав капітан.
— Оберин мріяв помститися за Елію. Тепер ви троє мрієте помститися за нього. У мене, нагадую, четверо доньок. Ваших сестер. Моїй Елії чотирнадцять, вона майже доросла. Обеллі дванадцять, вона от-от розквітне. Вони обожнюють вас, як Дорія і Лореза обожнюють їх. Якщо ви загинете, Ел і Обелла теж мають мститися за вас, а потім Дорія і Лорі — за них? І так воно триватиме вічно? Повторюю: як це все закінчити?! — Еларія Санд поклала руку на голову Гори.— У мене на очах помер ваш батько. Ось його вбивця. Зможу я взяти його череп у ліжко, щоб мене втішав ночами? Зможе він мене смішити, складати для мене пісні, піклуватися про мене у старості й у хворобі?
— Чого ви хочете від нас, міледі? — запитала леді Нім.— Щоб ми склали списи, всміхнулися й забули про всі завдані нам образи?
— Війна буде, хочемо ми цього чи ні,— сказала Обара.— На Залізному троні сидить малолітній король. Лорд Станіс захопив Стіну і збирає під свій прапор північан. Дві королеви гризуться за Томена, як дві сучки за кістку. Залізні захопили Щити й роблять набіги на Мандері, проникаючи в саме серце Розлогів, а це означає, що Небосад теж буде вельми заклопотаний. Наші вороги роз’єднані. Отже, зараз — найкращий час.
— Найкращий час для чого? Наробити побільше черепів? — Еларія Санд обернулася до князя.— Вони не розуміють. Я більше не можу це слухати.
— Повертайся до дівчаток, Еларіє,— сказав до неї князь.— Присягаюся, їх ніхто не скривдить.
— Князю,— поцілувала вона його в чоло й вийшла. Арео Гота сумно провів її очима. «Добра вона жінка».
Коли вона пішла, заговорила леді Нім:
— Я знаю, що вона кохала батька, але ж цілком очевидно, що вона його ніколи не розуміла.
Князь кинув на неї дивний погляд.
— Вона розуміла більше, ніж здатна зрозуміти ти, Найміріє. І з нею ваш батько був щасливий. Зрештою, добре серце, можливо, вартує більше, ніж гордість а чи доблесть. Але хай там як, а є речі, яких Еларія не знає і не повинна знати. Війна вже почалася.
— Так,— розсміялася Обара,— про це подбала наша люба Аріанна.
Князівна спалахнула, а на обличчі її батька, бачив Гота, пробіг гнів.
— Вона зробила це не так заради себе, як заради вас. Тож я б на вашому місці з неї не глузував.
— Я її похвалила,— заперечила Обара Санд.— Відтягуй, напускай туману, ухиляйся, прикидайся і зволікай, скільки заманеться, дядьку, але у Водосаду сер Балон усе одно навіч побачить Мірселлу й не зможе не помітити, що їй бракує вуха. А коли дівчинка розповість йому, що ваш капітан розрубав Ариса Окгарта від шиї до паху отою своєю сталевою дружиною, ну...
— Ні,— підскочила князівна Аріанна з подушки, на якій сиділа, й поклала долоню Готі на руку.— Все було не так, сестро. Сера Ариса убив Герольд Дейн.
Гадюки перезирнулися.
— Темнозір?
— Так, це зробив Темнозір,— сказала маленька князівна.— І Мірселлу він намагався убити. І вона саме це і розповість серові Балону.
— Ну, бодай це правда,— посміхнулася Нім.
— Це все правда,— сказав князь, болісно кривлячись. «Йому боляче через подагру чи через брехню?» — А тепер сер Герольд утік у Стрімкий Скит, де ми не можемо його дістати.
— Темнозір,— пробурмотіла Тієна і хихикнула.— А чом би й ні? Це все його рук справа. Та чи повірить сер Балон?
— Повірить, якщо почує це від Мірселли,— запевнила Аріанна. Обара пирхнула.
— Може, сьогодні вона збреше, завтра збреше, але рано чи пізно вона розповість правду. І якщо ми відпустимо сера Балона назад на Королівський Причал, де він розповість цю історію, заб’ють барабани і проллється кров. Його не можна відпускати.
— Ми, звісно, можемо його вбити,— сказала Тієна,— але тоді доведеться вбивати і всіх, хто прибув з ним, навіть отих милих маленьких зброєносців. А ця справа трішки... брудна.
Князь Доран заплющив і розплющив очі. Гота бачив, як під покривалом тремтить його нога.
— Якби ви не були доньками мого брата, я б вас усіх трьох запроторив назад до камер і тримав там до посиніння. Але натомість я збираюся взяти вас із собою до Водосаду. Якщо маєте голову на плечах, ви там зможете отримати цінний урок.
— Урок? — перепитала Обара.— Що там є, крім голих дітлахів?
— Ну,— промовив князь,— я розповів серові Балону легенду, але не до кінця. Дітлахи хлюпалися у водоймах, а Данерис спостерігала за ними, сидячи серед апельсинових дерев, і тут вона збагнула одну річ. Вона не могла відрізнити шляхетних дітей від низькородних. Голяка вони всі були просто діти. Всі невинні та вразливі, всі заслуговували на довге життя, любов і захист. «Ось твоє королівство,— сказала вона своєму синові та спадкоємцю,— пам’ятай про них, хай що робитимеш». Моя матір сказала мені ці самі слова, коли я виріс і покинув водойми. Князь із легкістю може скликати списи, але зрештою розплачуються за це діти. І заради них мудрий князь не починатиме війни без вагомих підстав, а тим паче не починатиме війни, в якій йому не перемогти.
Я не сліпий і не глухий. Я знаю, що ви всі вважаєте мене слабаком, наляканим і немічним. Але ваш батько знав мене краще. Оберни і справді був як гадюка: смертоносний, небезпечний, непередбачуваний. Наступити на нього не наважився б ніхто. А я був як трава — приємна, м’яка, ароматна, вона гойдається від кожного повіву вітру. Хто боїться наступати на траву? Проте саме в траві ховається від ворогів гадюка, саме з трави нападає. Ми з вашим батьком працювали в тіснішій спілці, ніж ви здогадувалися... але його більше немає. І постає питання: чи можу я довірити його донькам посісти його місце?
Гота по черзі роздивлявся трьох сестер. Обара: близько посаджені очі й мишасті коси, завжди ходить у дубленій шкірі з іржавими заклепками. Наймірія: лінива, елегантна, з оливковою шкірою, з чорною косою, обплетеною дротом червоного золота. Тієна: блакитноока й білява, жінка-дитина з м’якими ручками й вічними смішками.
Тієна відповіла за всіх трьох.
— Важко не робити нічого, дядьку. Дай нам завдання, будь-яке завдання, і ти побачиш, які ми віддані й слухняні — будь-який князь позаздрить.
— Приємно чути,— озвався князь,— але словеса — це суховій. Ви — доньки мого брата, я вас люблю, однак я вже затямив, що довіряти вам не можна. Мені потрібна обітниця. Ви присягаєтеся служити мені й виконувати мої накази?
— Якщо без цього не обійтися,— сказала леді Нім.
— Тоді присягніться просто зараз, могилою свого батька.
Обара потемніла з обличчя.
— Якби ти не був моїм рідним дядьком...
— А я таки твій дядько. І твій князь. Присягайтеся — або забирайтеся.
— Присягаюся,— сказала Тієна.— Батьковою могилою.
— Присягаюся,— сказала леді Нім.— Оберином Мартелом, Червоним Гадом Дорнським, який був справжнім чоловіком, кращим за тебе.
— Ага,— приєдналася Обара.— Я теж. Батьком. Присягаюся.
Князь трохи розслабився. Гота бачив, як він відкинувся й осів у кріслі. Простягнув долоню, і князівна Аріанна, підійшовши, взяла його за руку.
— Розкажи їм, батьку.
Князь Доран уривчасто зітхнув.
— Дорн досі має друзів при дворі. Друзів, які розповідають нам те, що для нас не призначалося. Запрошення, яке прислала нам Серсі, це пастка. Тристан не повинен доїхати до Королівського Причалу. Дорогою, десь у королівському лісі, на загін сера Балона Свона мають напасти беззаконники, і мій син загине. Мене запрошують до двору лише для того, щоб я сам став свідком нападу, бачив усе на власні очі й тому не винуватив королеву. А беззаконники? Вони, нападаючи, мають горлати «Недоросток, Недоросток». Сер Балон, можливо, навіть краєм ока помітить Куця, але більше ніхто його не зауважить.
Арео Гота і припустити не міг, що гадюк можна чимось вразити. Але він помилявся.
— Семеро спасіть,— прошепотіла Тієна.— Тристан?! Але навіщо?
— Ця жінка збожеволіла,— сказала Обара.— Він же зовсім хлопчик.