— Я б і сам не обрав такий прихисток,— мовив Джон,— але Кума Кротиця, кажуть, запевняла, що вільний народ знайде спасення саме там, де колись на нього впало прокляття.
Септон Селадар скривив губи.
— Спасення можна знайти лише через Сімох. Ця відьма всіх їх прирекла.
— Але, можливо, врятувала Стіну,— сказав Бовен Марш.— Ми зараз говоримо про ворогів. Нехай собі моляться серед руїн, а якщо їхні боги пошлють їм кораблі, які заберуть їх у кращий світ, тим ліпше. Бо в цьому світі я не маю харчів, щоб їх прогодувати.
Джон стиснув і розтиснув пальці робочої руки.
— Час до часу галери Котера Пайка пропливають повз Крутодім. І він каже, що там нема де заховатися, є тільки печери. «Верескливі печери», як їх прозвали його люди. Кума Кротиця з усіма своїми послідовниками просто загине там від холоду й голоду. Загинуть сотні. Тисячі.
— Тисячі ворогів. Тисячі дикунів.
«Тисячі людей,— подумав Джон.— Чоловіків, жінок і дітей». У грудях спалахнув гнів, але заговорив Джон тихим і холодним голосом.
— Ви справді настільки сліпі — чи просто не хочете бачити? Що, як гадаєте, станеться, коли ці всі вороги помруть?
Крук над дверима пробурмотів:
— Помруть, помруть, помруть.
— Я зараз вам скажу, що станеться,— мовив Джон.— Мерці повстануть — усі сотні й тисячі. Повстануть уже як чорнорукі блакитноокі блідавці — і прийдуть по нас,— він зіп’явся на ноги, стискаючи і розтискаючи кулак.— Можете йти.
Септон Селадар підвівся сірий з обличчя й пітний, Отел Ярвик — мов закам’янілий, Бовен Марш — блідий, зі стиснутими вустами.
— Дякуємо за ваш час, лорде Сноу.
Не кажучи більше ні слова, вони пішли.
Тиріон
Свиня мала норов лагідніший, ніж деякі коні, на яких їздив Тиріон. Терпляча і стійка, вона й не рохнула, коли він незграбно виліз їй на спину, й стояла нерухомо, поки він брав щит і спис. Зате коли він узяв повіддя й підбив її під боки п’ятами, вона одразу рушила. Звали її Гарнюня, а до сідла й вуздечки її привчили з поросятка.
Гарнюня побігла по палубі, гуркочучи мальованою дерев’яною збруєю. У Тиріона спітніло під пахвами, з-під величезного, неприпасованого шолома на шрам стікала цівка поту, однак на якусь абсурдну мить він почувався братом Джеймі, який виїздить на турнірне поле зі списом у руці, поблискуючи на сонці золотими обладунками.
Та коли зачувся сміх, мара розвіялася. Він не звитяжець, а просто карлик на свині, який, стискаючи дрючка, розважає знуджених і просяклих ромом матросів у надії поліпшити їм гумор. Десь у глибинах пекла батько аж кипить, а Джофрі гигикає. Тиріон відчував на своєму лицедійському обличчі їхні холодні мертві очі — такі самі жадібні, як і очі команди «Селейсорі Корана».
А ось і суперник. П’яно розмахуючи смугастим списом, Пенні їхала на великому сірому собаці, який стрибав по палубі. І щит, і обладунки на ній були червоні, але фарба вже відлущувалася; Тиріонові обладунки були сині. «Не мої. Грошеві. Тільки не мої, нізащо».
Він підбив Гарнюню п’ятами під боки, роблячи випад під крики й улюлюкання матросів. Важко було сказати напевне, підбадьорюють вони чи глузують, хоча він здогадувався. «І навіщо я дозволив умовити себе на участь у цьому фарсі?»
Але відповідь він знав. Уже дванадцять днів, як корабель потрапив у штиль у затоці Зажури. Команда зла, а коли закінчиться ром, розізлиться ще більше. Людина не може повсякчас латати вітрила, конопатити течі, рибалити. Джора Мормонт уже чув розмови про те, що карлики не принесли удачі. Й хоча корабельний кок ще час до часу тріпав Тиріона по голові — в надії, що це нарешті прикличе вітер, решта команди, стрічаючи карлика, лише кидала на нього отруйні погляди. Пенні пощастило ще менше, бо кок забрав собі в голову, що удачу можна повернути, лапаючи карлицю за груди. А ще він почав називати Гарнюню Шинкою, і цей жарт уже не видавався таким веселим, як коли його вигадав Тиріон.
«Треба їх посмішити,— вмовляла Пенні.— Треба їм сподобатися. Якщо влаштуємо їм виставу, вони все забудуть. Будь ласка, м’лорде». І якось, невідомо як, він погодився. «Мабуть, винен ром». Першим закінчилося капітанське вино. І Тиріон Ланістер виявив, що ромом напиваєшся значно швидше, ніж вином.
Отак він і опинився на Грошевій свині, вдягнений у Грошеві мальовані дерев’яні обладунки, а Грошева сестра вчила його тонкощів потішного герцю, яким вони з братом заробляли на хліб і сіль. У цьому навіть була своя іронія, зважаючи на те, що Тиріон мало не позбувся голови, одного разу відмовившись сідати на собаку на потіху своєму небожеві. Одначе, сидячи на спині у свині, важкувато було оцінити гумор ситуації.
Пенні спритно опустила списа, тупим його кінцем черкнувши суперника по плечу; коли ж Тиріон опустив свого списа, той, страшенно гойдаючись, гучно врізався у край її щита. Пенні всиділа верхи. Тиріон звалився. Але, зрештою, так і було задумано.
Є вираз: «Просто, як зі свині злетіти»... але з цієї конкретної свині злітати було не так і просто. Тиріон, пам’ятаючи урок, перед падінням скрутився у клубочок, однак усе одно добряче гупнувся і прикусив язика, відчувши смак крові. Почувався так, наче йому знову дванадцять і він у великій залі Кичери Кастерлі робить колесо на обідньому столі. Тоді поруч був дядько Геріон, який хвалив його досягнення, а не матроси. Вони сміялися небагато і натужно — не порівняти з вибухами сміху, якими зустрічали блазнювання Гроша й Пенні на весільному бенкеті Джофрі, а хтось навіть сердито засичав.
— Безносий, ти і сам поганий, і їздиш погано,— крикнув з юта один з матросів.— Зовсім яєць не маєш — дав якомусь дівчиську себе скинути.
«Він ставив на мене»,— вирішив Тиріон, пропускаючи образу повз вуха. Свого часу він чув і гірші.
У дерев’яних обладунках підводитися було нелегко. Лежачи на спині, як черепаха, Тиріон заборсався. Бодай це викликало сміх у кількох матросів. «Шкода, що я ногу не зламав: ото б вони пореготали! А якби вони були присутні в тому виходку, де я прострелив батькові живіт, либонь, від сміху штани б собі обгидили, як батько. Але нехай: що завгодно, аби задобрити клятих виродків».
Нарешті Джора Мормонт, зглянувшись на Тиріона, поставив його на ноги.
— Ти справжній блазень.
«Так і планувалося».
— Важко бути звитяжцем верхи на свині.
— Саме тому я і тримаюся подалі від свиней.
Розстебнувши шолом, Тиріон стягнув його і сплюнув рожеву від крові слину.
— Таке відчуття, наче я собі пів’язика відкусив.
— Наступного разу кусай сильніше. Якщо по правді,— здвигнув плечима сер Джора,— бачив я і гірших герцівників.
«Це комплімент?»
— Я впав зі свині та прикусив язика. Куди вже гірше?
— Наприклад, отримати в око уламок списа й померти.
Пенні зістрибнула з собаки — сірого здорованя на прізвисько Хрум.
— Ідея не в тому, щоб показати вправність у герці, Гугоре,— сказала вона; Пенні завжди називала його Гугором при чужих людях.— Ідея в тому, щоб розсмішити їх і змусити кидати нам гроші.
«Слабенька заплата за синці та кров»,— подумав Тиріон, однак і тут нічого не промовив уголос.
— З цим ми також не впоралися. Ніхто грошей не кидає.
«Ані пенні, ані гроша».
— Кидатимуть, коли ви трохи підучитеся,— мовила Пенні, стягуючи шолома. На вуха упало мишасте волосся. Карі очі під важким чолом теж мали мишастий відтінок, а щоки були гладенькі й розпашілі. Зі шкіряної торби Пенні дістала трохи жолудів для Гарнюні. Свиня, радісно попискуючи, з’їла їх у неї з долоні.— Коли виступатимемо перед королевою Данерис, на нас поллється срібло, ось побачите.
Дехто з матросів почав кричати й тупотіти ногами по палубі, вимагаючи ще одного герцю. Як завжди, найгучніше горлопанив корабельний кок. Тиріон його зневажав, хоч той і був єдиним на козі більш-менш пристойним гравцем у сивас.
— Бачите, ми йому сподобалися,— з надією легенько всміхнулася Пенні.— Виїдемо ще раз, Гугоре?