Королеви з донькою не було. Зараз, либонь, вони облаштовуються у Королівській вежі. Зате були сер Брас і сер Малегорн, які розважали чорних братів новинами зі Східної варти і з-за моря. Троє королівських фрейлін сиділо разом, а навколо них крутилися їхні служниці й дюжина залицяльників з Нічної варти.
Ближче до дверей правиця королеви боровся з парою каплунів, обгризаючи м’ясо з кісток і запиваючи елем. Помітивши Джона Сноу, Аксель Флорент відкинув кістку, зворотом долоні витер рота й підійшов. Зі своїми кривими ногами, грудьми як діжка й відстовбурченими вухами він мав кумедний вигляд, але Джон і не думав з нього сміятися. Він — дядько королеви Селізи, який одним з перших услід за нею прийняв Мелісандриного червоного бога. «Якщо він і не кревногубець, то майже». Мелісандра спалила брата Акселя Флорента, розповідав мейстер Еймон, а сер Аксель Флорент і не намагався її зупинити. «Що це за людина, яка стоятиме й дивитиметься, як заживо палять її брата?»
— Несторис і лорд-командувач! — вигукнув сер Аксель.— Можна до вас приєднатися? — він опустився на лавку, ще вони й відповісти не встигли.— Лорде Сноу, дозвольте запитати... ота дикунська королівна, про яку писав його світлість король Станіс... де вона, мілорде?
«За багато льє звідси,— подумав Джон.— З ласки богів, вона вже розшукала Тормунда Велетозгуба».
— Вал — молодша сестра Далли, жінки Манса Рейдера і матері його сина. Король Станіс узяв у полон Вал і дитину після того, як Далла померла з родива, але Вал ніяка не королівна — принаймні не в тому сенсі, який у це слово вкладаєте ви.
— Нехай,— знизав плечима сер Аксель,— у Східній варті брати казали, що вона вродлива. Хочу побачити це на власні очі. З цими дикунками, ну, іноді чоловікові доводиться перевертати їх задом, щоб виконати свій подружній обов’язок. Будьте ласкаві, лорде-командувачу, приведіть її, дайте нам поглянути.
— Вона не кобила, щоб зазирати їй у зуби, сер.
— Я обіцяю їй у зуби не зазирати,— посміхнувся Флорент.— Ой, не бійтеся, я обійдуся з нею чемно, як і належить.
«Він знає, що її тут немає». У селі не приховаєш таємниць, і в Чорному замку також. Про відсутність Вал відкрито не говорили, але дехто знав про це, і хлопці в їдальні вечорами про це розмовляли. «Що саме він чув? — подумав Джон.— Наскільки в це повірив?»
— Даруйте, сер, але Вал до нас не приєднається.
— Я сам піду до неї. Де ви тримаєте ту дівку?
«Подалі від вас».
— У надійному місці. Досить, сер.
Лицар почервонів з обличчя.
— Мілорде, ви забули, хто я? — з рота в нього війнуло елем і цибулею,— Мені з королевою поговорити? Одне слово її світлості — і мені ту дикунку приведуть голу просто в залу.
«Хотів би я подивитися, як це королеві вдасться».
— Королева не зловживатиме нашою гостинністю,— сказав Джон, сподіваючись, що так і є.— А тепер, боюся, мені час іти, поки я не забув обов’язки господаря. Лорде Тайко, дуже перепрошую.
— Так, звісно,— озвався банкір.— Приємно було поспілкуватися.
Надворі посилився сніг. Королівська вежа перетворилася на величезну тінь — за снігопадом не було навіть видно світла в її вікнах.
Повернувшись у світлицю, Джон побачив, що крук Старого Ведмедя сидить на спинці дубового крісла зі шкіряним сидінням, яке стояло біля столу. Не встиг Джон увійти, як птах почав голосно вимагати їсти. Джон дістав з мішка біля дверей жменю сухих кукурудзяних зернят, розсипав їх на підлозі, а потім зайняв своє крісло.
Тайко Несторис залишив йому копію угоди. Джон тричі її перечитав. «Це було просто,— подумав він.— Простіше, ніж я очікував. Простіше, ніж мало би бути».
Це викликало неприємне відчуття. Браавоські гроші дозволять Нічній варті закупити на півдні харчі, коли розтануть власні запаси, щоб дотягнути до весни, хай скільки триватиме зима. «Якщо зима виявиться довгою і важкою, Нічна варта влізе у такі борги, що ми вже з них не виліземо,— нагадав собі Джон,— та коли вибір — позичати чи подихати, краще вже позичати».
Але це не означає, що йому така ситуація подобалася. А коли прийде весна й потрібно буде повертати золото, йому це подобатиметься ще менше. Тайко Несторис справляв враження культурної і чемної людини, та у колекторів Залізного банку жахлива репутація. В усіх дев’ятьох вільних містах є свої банки, а в деяких і не по одному; вони гризуться за кожну монету, як собаки за кістку, в той час як Залізний банк багатший за них усі разом узяті. Коли правителі відмовляються платити борг малому банку, збанкрутілі банкіри продають своїх жінок і дітей у рабство й ріжуть собі вени. Коли правителі не платять борг Залізному банку, раптом нізвідки постають інші правителі й відбирають у них престол.
«Можливо, скоро в цьому пересвідчиться бідолашний пухкенький Томен». Без сумніву, Ланістери мають вагомі підстави не виплачувати боргів короля Роберта, але все одно це божевілля. Якщо Станіс не впиратиметься і прийме їхні умови, браавосяни дадуть йому стільки золота і срібла, скільки треба, щоб найняти дюжину загонів перекупних мечів, підкупити сотню лордів і забезпечити своїх вояків платнею, харчами, одягом і зброєю. «Якщо Станіс не лежить десь мертвий під мурами Вічнозиму, він, можливо, щойно отримав Залізний трон». Цікаво, подумав Джон, а таке Мелісандра бачила у своєму полум’ї?
Джон відкинувся на спинку крісла, позіхнув, потягнувся. Завтра начорно складе наказ для Котера Пайка. «Одинадцять кораблів у Крутодім. Забрати стількох людей, скількох удасться, в першу чергу жінок і дітей». Відпливати треба негайно. «Може, мені поплисти самому — чи довірити це Котерові?» Старий Ведмідь сам повів розвідку... «Ага. І не повернувся з неї».
Джон заплющив очі. Буквально на хвильку... і прокинувся, весь задерев’янілий, під бурмотіння крука Старого ведмедя: «Сноу, Сноу».
Джона трусив Маллі.
— М’лорде, ви потрібні. Перепрошую, м’лорде. Знайшли дівча.
— Дівча? — Джон сів рівно, тручи кулаками очі, щоб прогнати сон.— Вал? Вал повернулася?
— Не Вал, м’лорде. Це з цього боку Стіни.
Арія. Джон випростався.
— Дівча,— вереснув крук.— Дівча, дівча.
— Тай і Данел натрапили на неї за два льє на південь від Кротівки. Гналися за дикунами, які втекли королівським гостинцем. Піймали їх й везли назад, і тут наскочили на дівчинку. Вона високородна, м’лорде, й питає вас.
— Скільки з нею людей? — Джон підійшов до миски, плеснув води в обличчя. Боги, як же він утомився!
— Ніскільки, м’лорде. Вона одна. Кінь під нею вже буквально падав. Шкіра й кістки, кульгавий і в милі. Коня розсідлали, а дівчину забрали на допит.
«Сіра дівчинка на загнаному коні». Схоже, Мелісандрине полум’я не збрехало. Але куди поділися Манс Рейдер і всі його списосуджені?
— Де дівчинка зараз?
— У покоях мейстра Еймона, м’лорде,— відповів Маллі. Вояки Чорного замку й досі називали так ці кімнати, хоча старий мейстер нині має вже бути в теплі й безпеці Старгорода.— Дівчинка була синя від холоду, тремтіла як у пропасниці, тож Тай вирішив показати її Клайдасові.
— Добре.
Джон знову почувався п’ятнадцятирічним. Менша сестричка. Підвівшись, він одягнув плаща.
Коли він разом з Маллі перетинав двір, сніг і досі падав. На сході золотів світанок, але у вікні леді Мелісандри в Королівській вежі мерехтіло червонясте світло. «Вона що — ніколи не спить? В яку гру ви граєте, жрице? Ви дали Мансові якесь інше завдання?»
Хотілося вірити, що це Арія. Хотілося знову побачити її обличчя, всміхнутися їй і розкуйовдити її волосся, запевнити, що тут вона в безпеці. «Одначе це не так. Вічнозим спалили і зруйнували, і безпечних місць уже не зосталося».
Джон не може залишити її тут, біля себе, хай як би не хотілося. На Стіні не місце жінці, а тим паче дівчинці високого роду. Але віддавати її Станісові або Мелісандрі він також не збирався. Король захоче видати її за когось зі своїх людей — за Горпа, або Масі, або Годрі Велеторіза, а що з нею захоче зробити червона жінка, хіба богам відомо.
Найкраще рішення, яке Джон бачив, це відвезти її у Східну варту й попросити Котера Пайка відіслати її на кораблі за море, де її не дістануть усі ці сварливі королі. Але з цим, звісно, доведеться почекати, поки кораблі повернуться з Крутодому. «Вона може відплисти у Браавос разом з Тайко Несторисом. Можливо, Залізний банк допоможе підшукати родину, яка візьме її за годованку». Браавос — найближче з вільних міст... що робить його варіантом водночас найкращим і найгіршим. «Можливо, безпечніше плисти в Лорат або Порт-Ібен». Та хай куди відпровадить Арію Джон, їй знадобиться срібло, дах над головою, захисник. Вона ж лише дитина.