— Лот включає собаку і свиню,— оголосив торгаш.— Карлики їздять на них верхи. Зможете розважити гостей на наступному бенкеті або розважитися самі.
Покупці сиділи на дерев’яних лавках, попиваючи фруктові напої. Кількох обмахували віялами раби. Чимало з них було вдягнено у токари — особливе вбрання, яке так люблять у Невільничій бухті: елегантне, однак непрактичне. Інші вдягнулися простіше: чоловіки були у сорочках і плащах з каптурами, жінки — в яскравих шовкових сукнях. Швидше за все, це повії або жриці: тут, на сході, їх важко розрізнити.
Позаду лавок стояв гурт західняків, обмінюючись жартами і глузливо коментуючи дійство. «Перекупні мечі»,— одразу зрозумів Тиріон. Він помітив мечі, кинджали і чингали, пару метальних топорів, кольчуги під плащами. Чуприни, бороди й обличчя переважно видавали в них мешканців вільних міст, однак кількоро, мабуть, було з Вестеросу. «Вони купують? Чи прийшли сюди як на виставу?»
— Хто відкриє торги за цю пару?
— Триста,— крикнула матрона у старовинному паланкіні.
— Чотириста,— гукнув неймовірно товстий юнкаєць, який розвалився на ношах, неначе левіафан. Весь закутаний у жовтий шовк, облямований золотом, він був як чотири Іліріо. Тиріонові шкода було рабів, які змушені його тягати. «Принаймні мені такого робити не доведеться. Яка радість — народитися карликом!»
— Чотириста один,— сказала якась бабця у бузковому токарі. Торгаш кинув на неї квасний погляд, але ставку не скасував.
Раби-матроси з «Селейсорі Корана» продавалися по одному й коштували від п’ятисот до дев’ятисот срібняків. Загартовані моряки цінуються високо. Ніхто й не намагався опиратися, коли работоргівці взяли на абордаж їхній пошарпаний ког. Для них це просто зміна власника. Помічники капітана були людьми вільними, але вдова вододілу на подібний випадок підписала зобов’язання сплатити за них відкупне. Три вцілілі полум’яні пальці ще не продалися, але вони належать Царю світла й можуть розраховувати на повернення в червоний храм. Замість зобов’язання у них на щоках витатуйоване полум’я.
А от Тиріонові й Пенні так не пощастило.
— Чотириста п’ятдесят,— почулася ставка.
— П’ятсот.
Ціну пропонували і валірійською мовою, і гіскарським суржиком. Кількоро покупців робили ставки жестами: підносили палець, крутили зап’ястком, змахували розмальованим віялом.
— Добре, що вони нас продають разом,— прошепотіла Пенні.
Торгаш метнув на них погляд.
— Не розмовляти.
Тиріон стиснув Пенні за плече. До чола йому прилипли пасма світлого і чорного волосся, а до спини — лахміття, яке залишилося від сорочки. Вони і пропітніли, і просякли засохлою кров’ю. Тиріон не такий дурний, щоб опиратися работоргівцям, як Джора Мормонт, але це не означає, що йому вдалося уникнути кари. Собі він батоги заробив своїм довгим язиком.
— Вісімсот.
— Вісімсот п’ятдесят.
— Вісімсот п’ятдесят один.
«Ми двоє коштуємо як один матрос»,— подумав Тиріон. Хоча, можливо, покупців більше цікавила Гарнюня. Дресирована свиня нечасто трапляється. Й оцінювали їх явно не на вагу.
Коли ціна дійшла до дев’ятисот срібняків, торги сповільнилися. На ставці дев’ятсот п’ятдесят один (від бабці) завмерли зовсім. Але торгаш мав нюх і вирішив, що допоможе тільки вистава, влаштована карликами. На поміст вивели Хрума і Гарнюню. Без сідла й вуздечки сідати верхи нелегко. Щойно свиня поворухнулася, Тиріон з’їхав з її заду і приземлився на власний, викликавши у покупців вибух сміху.
— Тисяча,— запропонував неймовірно тлустий пан.
— Тисяча і один,— знову втулила бабця.
Вуста Пенні застигли у подобі усмішки. «Навчена розважати публіку»,— подумав Тиріон. Її батькові доведеться ще за це відповісти у тому пеклі, яке підготовлене для карликів.
— Тисяча двісті,— гукнув левіафан у жовтому. Раб, який стояв поруч з ним, подав йому напій. «Лимонад, без сумніву». Під пильним поглядом жовтих очей Тиріон почувався незатишно.
— Тисяча триста.
— Тисяча триста один,— мовила бабця.
«Батько завжди казав, що Ланістер вартий десятьох звичайних людей».
На тисячі шестистах торги знову сповільнилися, отож торгаш запросив декого з покупців підійти й поглянути на карликів зблизька.
— Дівчина молоденька,— запевнив він.— Можете двох їх звести, а приплід продати за добрі гроші.
— У нього половини носа бракує,— почала нарікати бабця, яка і справді підійшла, щоб роздивитися їх зблизька. Її морщене обличчя незадоволено надулося. Білошкіра, як личинка, загорнута у бузковий токар, вона схожа була на чорнослив, який покрився цвіллю.— Й очі в нього різнобарвні. А це лихий знак.
— Міледі не бачила головного,— сказав Тиріон, схопивши себе між ногами, щоб стало зрозуміло, про що він.
Стара гаргара обурено засичала, а Тиріон отримав батогом по спині — жалючий удар аж кинув його навколішки. У роті з’явився присмак крові. Широко посміхнувшись, Тиріон сплюнув.
— Дві тисячі,— гукнув новий голос із задніх лав.
«І що робитиме перекупний меч з карликом?» Тиріон знову зіп’явся на ноги, щоб краще роздивитися. Новий покупець був старший чоловік, сивий, але високий і стрункий, з обвітреною смаглявою шкірою і коротенькою чорною борідкою, у якій майнула сивина. Під вицвілим фіолетовим плащем ховалися меч і пара кинджалів.
— Дві тисячі п’ятсот,— пролунав тепер уже жіночий голос: то була невисока дівчина, широка в талії і пишна в грудях, вдягнена у візерунчасті обладунки. На її рельєфному нагруднику золотом було інкрустовано гарпію, яка тримає в пазурах ланцюга. Двійко солдатів-рабів підняли її на щиті на рівень плечей.
— Три тисячі,— почав протискуватися крізь натовп смаглявець, а його приятелі розштовхували покупців, розчищаючи йому дорогу. «Так. Підходь ближче». Тиріон добре знав, як поводитися з перекупними мечами. Він і близько не думав, що цей покупець збирається використовувати його в забавах на бенкетах. «Він мене впізнав. Хоче забрати мене у Вестерос і продати моїй сестрі». Карлик потер рота, щоб приховати посмішку. Серсі й Сім Королівств — на іншому кінці світу. Дорогою туди багато чого може трапитися. «Я Брона перевербував. Дайте найменший шанс — і мені, може, вдасться перевербувати і цього».
Бабця і дівчина на щиті вибули з гри на трьох тисячах, але товстун у жовтому не здавався. Оцінивши перекупних мечів своїми жовтими очима, він провів язиком по жовтих зубах і мовив:
— П’ять тисяч срібняків за лот.
Перекупний меч, нахмурившись, знизав плечима й відвернувся.
«Сьоме пекло!» Тиріонові зовсім не хотілося стати власністю цього неосяжного лорда Жовтопуза. У карлика шкіра бралася сиротами, коли він дивився, як товстун розвалися на ношах — гора обвислого сала з жовтуватими поросячими очицями й цицьками завбільшки з Гарнюнині, на яких аж напинається токар. А запах його було чути навіть на помості.
— Якщо ставок більше немає...
— Сім тисяч,— крикнув Тиріон.
Над лавками полетів сміх.
— Карлик хоче сам себе купити,— зронила дівчина на щиті.
Тиріон хтиво посміхнувся до неї.
— Розумний карлик заслуговує на розумного хазяїна, а ви всі схожі на йолопів.
Це знову викликало сміх покупців, але торгаш скривився, нерішуче перебираючи батіг і намагаючись вирішити, чи на користь йому буде ця витівка.
— П’ять тисяч — це образа! — крикнув Тиріон.— Я виступаю на турнірах, співаю, жартую. Я так відпораю вам жінку, що вона зойкатиме від задоволення. Або, якщо бажаєте, жінку вашого ворога — хіба існує кращий спосіб його зганьбити? З арбалетом у руках я смертоносний, і навіть чоловіки втричі більші за мене маліють і тремтять, зустрівшись зі мною за столиком для сивасу. Я навіть іноді куховарю. Та я за себе даю десять тисяч срібняків! І я їх відшкодую, точно-точно. Батько казав, що я маю завжди сплачувати свої борги.
Перекупний меч у фіолетовому плащі знову обернувся. Зустрівшись із Тиріоном очима понад рядами інших покупців, він усміхнувся. «Усмішка у нього тепла,— подумав карлик.— Дружня. Але ж, ой леле, які холодні очі! Мабуть, мені вже зовсім і не хочеться, щоб він нас купував».